Методологічні питання прогнозування розвитку страхування потребують розуміння терміна «віртуальна економіка», який активно використовується останнім часом, хоча його значення й досить є розпливчастим. Американські дослідники в середині 1998 р. назвали економіку Росії «віртуальною», тому що вона базується на оманливому уявленні про всі найважливіші параметри, оскільки не оперує реальними грошима і реальними цінами.
За визначенням А. А. Гриценка, «існує реальність, що проявляється у певних явищах і процесах, які стають відносно самостійними. Потім реальність з цих форм йде, втрачається, зникає, але вони продовжують своє життя. За ними немає тієї реальності, яка була, але водночас вона є в них. Ця єдність відсутності (за зовнішніми формами) і присутності (у зовнішніх формах) реальності виражається поняттям віртуальності» [99, с. 54]. Віртуальна економіка має глибоке коріння і використовується як синонім «фіктивності», «неринковості».
Страхування в умовах наявності ознак «віртуальної економіки» трансформується у псевдострахування, під яким О. О. Гаманкова позицію якої ми поділяємо, визначає страховий договір, що використовується сторонами страхової угоди не стільки для страхового захисту, скільки для податкової оптимізації та тіньових фінансових схем, у тому числі щодо виведення капіталу за кордон. Використання можливостей псевдострахування унаочнюється різким сплеском обсягів вітчизняного ринку страхування у 2004 р., коли в країні відбувалися президентські вибори, – і миттєвим спадом цих обсягів у наступному після виборів році [100]. «Втеча капіталу», що є наслідком високої кримінальної активності, недосконалої економічної політики, недовіри населення і бізнесу до фінансових інститутів, а також загальної нестабільності, негативно впливає на економіку, залишаючи її без і без того дефіцитних інвестиційних ресурсів і обмежуючи можливості вибору державою оптимального економічного курсу [17].
