Аналіз перспектив розвитку потенціалу фінансового прогнозування в аграрному секторі
Сучасними дослідниками в області теорії і практики системного аналізу, прийняття рішень, стратегічного планування і системного проектування визнано, що прогнозування нині відіграє роль визначальної методології інноваційного та соціально-економічного розвитку сучасного суспільства як на національному або регіональному рівні, так і на рівні окремих галузей економіки і підприємств [122,С.613;29,С.7]. Логічно, що наукове прогнозування стало невід’ємним інструментом наукового пізнання. Адже осягнення невідомого в лейтмотиві прогнозування сприяє народженню нових знань про майбутнє і дозволяє вносити корективи у сьогодення. В основі сучасної концепції управління підприємством, лежить потреба саме в стратегічному плануванні, центральною ланкою якого, як зазначає Б.Є. Грабовецький, визнається управління фінансами [84, С.23]. Тут стратегічне управління процесами формування й використання фінансових ресурсів потребує системного вивчення в контексті структурно-логічної послідовності: розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої координації, організації розробки стратегії.
Дійсно, в основі сучасних проблем фінансового менеджменту, особливо для підприємств реального сектору економіки, лежить необхідність реалізації повного циклу управління: від прогнозування і планування до координації і регулювання фінансової діяльності. Узагальнюючи дослідження класиків теорії управління (Р.Л.Акоффа, А.Файоля, Б.А.Райзберга), прогнозування являє собою вихідну фазу управлінського циклу і визначає успішність та доцільність всіх подальших операцій. Поряд із тим, що в багатьох літературних джерелах функція прогнозування в управлінському циклі все ж виділена і обґрунтована з позиції системно-логічного підходу [242, С.13; 84, С.21], описанню її взаємозв’язку з іншими управлінськими функціями присвячується недостатня увага. Відповідно даному підходу прогнозування розглядається як «дослідницька основа конкретного плану, а з іншого боку – як оцінка наслідків планових рішень і ступеня виконання плану на кінець планового періоду»; [84, С.20]; як «засіб конкретизації шляхів, показників і завдань, що сприяють досягненню обраної мети» [166, С.125]; як «оцінка намічуваних дій з урахуванням економічних та виробничих умов і наявних в розпорядженні господарюючого суб’єкта ресурсів» [152, С.135]. Проте, якщо всі елементи організації, за умов її розгляду як системи, взаємопов’язані, то будь-які зміни в субсистемах призводять до «ланцюжкових реакцій наслідків». Звідси, прогнозування як підсистема в середині функцій управлінського циклу, здійснює безпосередній вплив не тільки на природу організаційних цілей підприємства, але й визначає стан інших підсистем – аналітичного, організаційного, координаційного, контрольного та інших блоків прийняття управлінського рішення.
