В умовах загострення конкуренції на ринку, обмеженості фінансових ресурсів, нестачі кваліфікованих кадрів, інтенсивного оновлення техніки та технології перед суб’єктами господарської діяльності постають проблеми вибору інструментів підвищення їхньої фінансової результативності, платоспроможності, інвестиційної привабливості, зміцнення ринкових позицій тощо. У межах досягнень сучасного менеджменту пропонується широкий спектр технологій та інструментарію управління, використання яких сприяє насамперед підвищенню ефективності систем управління на підприємствах. До них насамперед належать бюджетування, контроллінг, бенч-маркінг, збалансовані системи показників, комплексні системи підтримки конкурентоспроможності та формування інвестиційної привабливості, діагностичні системи тощо. Варто зазначити, що на сьогодні менеджери підприємств прагнуть керуватись під час прийняття управлінських рішень раціональними обґрунтуваннями, що супроводжуються використанням кількісного підходу. Тобто відбувається зміщення акцентів із описово-дослідницьких технологій управління на кількісні, які містять конкретні показники-критерії вибору управлінських рішень. Такий стан речей зумовлює неабияке зацікавлення існуючими діагностичними системами, які дають змогу комплексно та всебічно оцінити усі види та сфери діяльності підприємства, сформувати потужну інформаційну базу для аналізування та прогнозування діяльності підприємства. Крім того, у зовнішніх зацікавлених суб’єктів (акціонерів, інвесторів, кредиторів, конкурентів, державних органів влади) також постійно змінюються критерії діагностики діяльності організацій залежно від встановлених цілей. У таких умовах виникає необхідність ретельнішого ознайомлення із сутнісними характеристиками існуючих успішних зарубіжних діагностичних систем, особливостями їх становлення, визначенні їхніх переваг, недоліків та умов застосування, тобто дослідженні їх генезису.
Існують суттєві відмінності між діагностичними системами, висвітленими у літературі [46; 48; 54; 55; 69; 70; 77; 78; 94; 108-110; 112; 128; 133; 134; 141; 178; 187; 196; 336; 351; 415; 426; 454; 458; 532], які грунтуються на різних функціональних призначеннях цих систем, відмінних цілях користувачів інформації, підходах до розрахунку конкретних показників, наявності чи відсутності зв’язків між показниками тощо. Немає однозначності щодо структури, складу діагностичних систем аналогічного призначенння, переліку індикаторів, що пропонуються в межах відповідних систем, не завжди зрозумілі цілі та умови застосування певних діагностичних систем.
