Генезис теоретичного підґрунтя дослідження ролі та місця інновацій у розвитку національної економіки
Категорія „інновація” (від латинського „novo”) означає змінювати, доповнювати [431]. Але найбільш поширеним є підхід, який базується на буквальному перекладі англійського слова „іnnovation” („іn” - введення; „novation” – нове, новина), що дослівно означає „введення нового”. Таке тлумачення поняття „інновація” є найбільш поширеним як у вітчизняній, так і в закордонній літературі [58].
Пріоритет застосування категорії „інновація” належить австрійському економісту Й. Шумпетеру [476], який спочатку застосував словосполучення „нова комбінація”. Під цим він розумів іншу якість засобів виробництва, яка досягається не тільки шляхом дрібних покращень старого обладнання, а разом з ними і введенням нових засобів виробництва або систем його організації.
У своїх дослідженнях Й. Шумпетер вважав, що нове не виростає зі старого, а з’являється поряд із ним, поступово замінюючи його. У подальших працях він уже замість терміну „нова комбінація” використовує термін „інновація”.
Теорія інновацій інтенсивно розвивалася також такими вченими як К. Найт, Л. Мор, Х. Барнет, Г. Залгман та ін. При цьому К. Найт розглядав інновацію з традиційної точки зору – упровадження чогось нового, але по „відношенню до організації або її безпосередньому оточенню” [307]. У той же час Х. Барнет, визначаючи поняття „інновація”, орієнтується насамперед на якісні результати змін [39]. Далі вже Г. Залтман підходить до поняття „інновація” ширше, розуміючи при цьому нову ідею, діяльність, що сприймаються як новаторські тим органом, який здійснює їх упровадження в практику.
