Соціально-економічна сутність системи споживчої кооперації
Слово «кооперація» (від лат. cooperatio) означає співробітництво. Одночасно, більш точний переклад визначає, що кооперація також трактується як спільна праця або сумісна діяльність людей в будь-якій сфері суспільного життя.
Історично кооперація як організаційна система існувала у вигляді об’єднань окремих господарств на релігійних, класових чи корпоративних засадах і носила споживчий характер, тобто формувалася на господарській співпраці з метою задоволення життєвих потреб її членів.
За визначенням відомого діяча в системі споживчої кооперації України, провідного сучасного науковця С.Бабенка, сутність кооперації більш повно може бути визначено тільки з точки зору її як форми організації праці, економічної і соціальної системи[8, с.9-11].
Як форма організації праці кооперація являє собою об’єднання людей для сумісної діяльності на кооперативних принципах з метою досягнення загальних цілей і соціального захисту та передбачає:
– функціональну єдність і узгодженість суспільно організованої і суспільно корисної діяльності;
– стійку форму праці, спільну діяльність або співробітництво, яке утворюється та функціонує у всіх видах кооперації;
– внутрішні зв’язки і інтереси, які обумовлюють високий ступінь демократії і взаємодопомоги її членів.
За своєю природою кооперація є соціально-економічним явищем, що відповідно формує ї її зміст.
Економічна сутність кооперації виражається в різноманітних видах господарської діяльності кооперативів, які створюються і функціонують у промисловості, сільському господарстві, житловому будівництві, на транспорті, в торгівлі, сфері побутових, соціальних, культурних, наукових, інформаційних та фінансово-кредитних послуг.
