Сутність, економічна природа та особливості інвестицій в аграрних підприємствах
Необхідною умовою для ефективного й стійкого розвитку будь-якої галузі національної економіки є наявність достатнього обсягу інвестицій. Для аграрної сфери, враховуючи її значимість та важливість для економіки країни, а також специфіку організації процесу виробництва, проблема підвищення рівня інвестування галузі та підвищення його економічної ефективності стає дедалі гострішою. Очевидно, що вирішення поставлених проблем неможливе без наукового осмислення сутності та змісту інвестицій, інвестиційних проектів і процесів в аграрних підприємствах.
Важливим аспектом, на який варто особливо звернути увагу, досліджуючи питання теорії інвестицій, є всебічне вивчення видів інвестицій і їх систематизація. Іншими словами, для підвищення ефективності прийняття інвестиційних рішень аграрними підприємствами необхідно проводити науково обґрунтовану класифікацію інвестицій, що дасть змогу визначити місце кожного виду інвестицій у їх загальній системі.
Вирішення цієї проблеми стає ще більш актуальним, якщо врахувати, що ні в Законі СРСР “Про інвестиційну діяльність у СРСР”, ні в Законі України “Про інвестиційну діяльність” [139] питання класифікації інвестицій не розглядається. Тим часом у науковій літературі, як вітчизняній, так і західній, це питання, незважаючи на те що досить багато досліджується, залишається дискусійним. При цьому думки авторів розрізняються як з приводу вибору класифікаційних ознак, так і щодо видів інвестицій.
У національних рахунках зарубіжних країн за об'єктами вкладень виділяють три основних типи інвестиційних витрат: інвестиції в основний капітал, інвестиції у створення запасів та інвестиції в житловий фонд [187, с.98]. Ці основні типи інвестиційних витрат необхідно доповнювати інвестиціями в робочу силу. Уже зараз підприємства змушені вкладати гроші в підготовку керівників і фахівців, а також грошові й матеріальні ресурси в навчання робочих кадрів в умовах свого виробництва. Підвищення матеріально-технічного рівня ведення виробництва і його постійне ускладнення підвищують вимоги до підготовки персоналу. Одночасно підвищується рівень життя населення й вартість робочої сили. Відповідно, підприємства й організації будуть змушені все більше коштів вкладати в людський капітал у вигляді витрат на підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, добір і підбір персоналу.
