Ризик настання негативних явищ – невід’ємна частина людської діяльності. У туристичному бізнесі такий ризик є досить високим через велику імовірність помилок при взаємодії значної кількості незалежних партнерів. Це накладає відбиток на особливості прояву ризиків та ступінь охоплення ними локальних та міжнародних ринків туристичних послуг.
За оцінками Американської Асоціації індустрії туризму вже за п’ять місяців після терористичного акту 11 вересня 2001 р. у США втратили роботу 237 тис. осіб, зайнятих у туристичному бізнесі. За рік кількість туристів зменшилася на 20 %, збитки галузі становили 15 млрд. дол. США [1].
В Україні теж можна віднайти показові приклади вразливості сфери туризму. Так, збитки внаслідок погіршення оздоровчої здатності прибережних рекреаційних ресурсів оцінюються в 9 млн. грн. на рік [1]. Туристи регулярно стикаються з негативними для самопочуття факторами, які реалізуються через нещасні випадки та захворювання.
Одним з основних інструментів, призначених компенсувати збитки, є страхування, яке забезпечує фінансове підґрунтя для мінімізації наслідків негативних явищ на всіх етапах здійснення туристичної діяльності: від формування туристичного продукту до його просування та споживання. Виступаючи системою економічних відносин з приводу утворення страхових резервів для відшкодування збитків учасникам, страхування виконує ряд функцій, які у більшості наукових публікацій зводяться до таких: ризикова, інвестиційна, створення та використання страхових резервів, компенсаційна (відновлювальна), превентивна. Ці функції проявляються по відношенню до страхування як економічної категорії. Проте якщо розглядати особливості страхування у сфері туризму, можна відмітити їх особливості
