Функціонування суб’єктів туристичної діяльності в умовах ринкової економіки пов’язане з багатьма труднощами, критичними ситуаціями, форс-мажорними обставинами, які потребують аналізу та оцінювання з метою їх мінімізації. На конференції, яка відбулась у Лондоні 11 листопада 2001 р. відзначалося, що ризики в туризмі потребують ідентифікації та управління ними [26], тому дослідження сутності прояву ризиків у цій сфері є основоположним для подальшого розуміння сутності її страхового захисту.
Натепер у межах економічної науки склалися дві основні теорії ризику: класична та неокласична. У класичній теорії англійський економіст Д. Мілль ототожнює ризик із математичним сподіванням збитків, котрі можуть трапитись у результаті того чи іншого рішення [24, c. 127–129]. Основним положенням класичної теорії є визначення ризику як імовірності понесення збитків та втрат від обраного рішення та стратегії діяльності. У 20–30 роках ХХ ст. виникла неокласична теорія ризику, основоположниками якої були Ф. Найт [25], А. Маршалл [26] та А. Пігу [27]. Вони вважали, що підприємництво, що функціонує в умовах невизначеності, має керуватися у своїй діяльності двома категоріями: розміром очікуваного прибутку та величиною його можливих відхилень.
У Радянському Союзі відношення до ризику було неоднозначним. У 20–ті роки ХХ ст. було ухвалено ряд законодавчих актів, які визначали поняття “нормальний виробничо-господарський ризик”. Проте вже у 30–ті роки ХХ ст. ризик було оголошено непотрібним, буржуазним, капіталістичним поняттям у світлі централізованого управління [28, с. 55].
Більшість сучасних дослідників визначають ризик як імовірність настання небажаних подій, які мають негативне значення для окремого об’єкта. Так, М. Хохлов дає визначення ризику як події або групі випадкових подій, які завдають збитків об’єкту, що володіє цим ризиком [29, с.11]. Е. Човушян та М. Сидоров наголошують, що коли говорять про ризик, то мають на увазі ймовірність можливого несприятливого інциденту в майбутньому та тяжкість його наслідків [30, с. 9].
