Методологія сучасного українського конституціоналізму
Дослідження сучасного українського конституціоналізму як процес наукового пізнання його теорії та практики ґрунтується на конкретній (необхідній та достатній, виходячи з мети, завдань, об’єкта та предмета дослідження) методологічній основі – методології сучасного українського конституціоналізму.
Спираючись на постулати загальної методології наукового пізнання [240, 565] та методології права [163, 167, 168, 245, 288, 411, 647, 678], методологія сучасного українського конституціоналізму (далі – методології конституціоналізму) розглядається як вчення про сукупну цілісність (єдність) взаємопов’язаних та взаємообумовлених концептуальних принципів, підходів (напрямів) та методів, які використовуються у процесі дослідницької діяльності щодо пізнання сутності, змісту, принципів, мети та інших інституціональних і функціональних характеристик конституціоналізму в сучасних умовах українських реалій.
Обрання та використання певної сукупності дослідницьких методів, підходів для вивчення сучасного українського конституціоналізму обумовлено об’єктом, предметом дослідження та метою встановлення наукової істини, виходячи з того, що метод є «шляхом до певної мети» [678, c. 10].
Підхід (напрямок) у методології конституціоналізму – це сукупність об’єктивно обумовлених предметом та об’єктом дослідження, однорідних за своєю спрямованістю методологічних прийомів і засобів, що використовуються для розкриття соціально-правової сутності та змісту сучасного українського конституціоналізму.
У контексті методології конституціоналізму, метод – це науково та об’єктно (предметно) обумовлений, раціональний шлях дослідження теорії та практики сучасного українського конституціоналізму, що спрямований на (веде до) отримання системи об’єктивних, істинних наукових знань.
