Сутність та змістовна характеристика системи конституціоналізму
Концептуальна парадигма сучасного українського конституціоналізму ґрунтується на з’ясуванні сутності та змісту цього соціально-правового явища (феномена), визначення яких дозволяє сформулювати правове поняття (дефініцію) конституціоналізму.
Формулювання дефініції конституціоналізму (в юридичному сенсі) уявляється можливим, маючи за точку відліку (опори) його основну мету, тобто те, для чого потрібна парадигма конституціоналізму. Наведений (у п. 1.1. дослідження) історико-теоретичний аналіз конституціоналізму, його гносеологічні витоки і теоретичні підходи дають підстави стверджувати, що телеологічно конституціоналізм є теорією, ідеологією і практикою обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадянського су¬спільства, прав, свобод та інтересів особи.
Використовуючи сутнісний методологічний підхід, сутність конституціоналізму слід розглядати як об’єктивну, пізнавану внутрішню константу конституціоналізму, квінтесенцію його змісту, концентроване вираження його соціальної спрямованості, що опосередковується в його меті.
Крім наведених (у п. 1.3. дослідження) філософсько-методологічних основних принципів пізнання сутності конституціоналізму, важливості набувають спеціальні (юридичні) характеристики, що дають змогу розкрити сутність конституціоналізму як правового феномена. До таких характеристик (принципів) доцільно віднести: причини необхідності науково-практичної парадигми конституціоналізму для розвитку організованого суспільства; джерела, суб’єкти публічної влади та її конструкцію, як влади, здатної до самообмеження; співвідношення влади права і публічної влади; межі публічної (державної і публічно-самоврядної) влади; становище особи у суспільстві і державі. Наведені юридичні принципи пізнання сутності конституціоналізму детермінують необхідність звернення до сутності конституції – особливого політико-правового акта, що нормативно «оформляє» ці принципи, зводячи їх у конституційний (найвищий) ранг.
Проблема визначення сутності конституції досліджується з часів появи перших конституцій, проте і сьогодні вона залишається актуальною і далеко не вичерпаною. Крім того, як слушно зазначив В. М. Шаповал, «у фаховому середовищі набули поширення перекручення щодо самого феномена конституції. Тому існує потреба визначитися з низки питань, так або інакше пов’язаних із сутністю цього феномена» [698, c. 4].
