Конституційно-правова свобода людини як цінність та мета сучасного українського конституціоналізму
Людина у доктрині та практиці конституціоналізму посідає провідне місце, оскільки вона – це енергетичний центр парадигми конституціоналізму, головний ціннісний орієнтир його подальшого розвитку, індикатор перевірки на можливість реалізації конституційної теорії, ідеології і практики, а визнання, забезпечення та захист конституційно-правової свободи, її вираження у правах та законних інтересах людини є практично кінцевою метою функціонування системи конституціоналізму.
Генезис науково-практичної парадигми конституціоналізму свідчить, що людина – це його основна цінність, а демократично-правова сутність конституціоналізму детермінована метою забезпечення конституційно-правової свободи людини.
Свобода як стан особистості в суспільстві – одна з найважливіших та дискусійних проблем у правовій науці. Свобода завжди належила до вищих соціальних та політико-правових, демократичних цінностей. Так, англійський політолог В. Гринліф, аналізуючи класичні ліберальні ідеї, у своїй роботі «Британська політична традиція» резюмував, що ще в працях Локка «ми знаходимо вимоги свободи і недоторканності особи», при цьому першорядне значення має свобода окремої людини як самостійної розумної істоти, незалежної і рівної серед собі подібних [728, c. 16].
Інші зарубіжні дослідники зазначають, що «до вищих цінностей, щодо яких зараз на Заході існує досить висока одностайність, належать свобода, справедливість, безпека та прогрес». При цьому справедливість змістовно пов’язується з рівноправністю, а безпека характеризується як «свобода від страху за свободу» [177, c. 12–13]. Серед вітчизняних вчених також поширеною є концепція щодо існування «системи цінностей, яку виробило людство у процесі свого розвитку», з акцентуванням уваги на тому, що «у соціальному та особистому житті фундаментальну роль відіграють такі цінності: свобода, відповідальність, рівність, справедливість» [704, c. 106]. У послідовності переліку цих цінностей чітко простежується логічний зв’язок між свободою та відповідальністю, як засобом її охорони та водночас обмеження, а також між рівністю та справедливістю, які є взаємозумовленими.
