Закон в інституціонально-нормативній системі сучасного українського конституціоналізму
У сучасних умовах становлення українського конституціоналізму роль закону неухильно зростає. Масив цих найважливіших нормативних актів має стати не тільки правовим оплотом подальших конституційних перетворень, але й мати ідеологічний потенціал, щоб стати основою конституційної правосвідомості. Необхідним є формування уявлення про закони як про носіїв загальнолюдських правових цінностей, що відображають принципи сучасного конституціоналізму. Тому сила та авторитет закону в державі й суспільстві мають бути непохитними. Теоретичне пізнання, ідентифікація і класифікація законів мають не тільки академічне, але й прикладне, практичне значення.
Незважаючи на те, що проблема визначення і значущості закону детально досліджується юридичною наукою, вона залишається актуальною. У сучасній юридичній літературі достатньо уваги приділено дослідженню історичних витоків теорії та практики законодавчого регулювання. Ретроспективний аспект цієї проблеми, як правило, викладається, починаючи з античних часів [9, c. 161–162], з передісторії феномена закону [578, c. 10]. Образ закону «має таку ґрунтовну передісторію, – пише К. В. Арановський, – що його можна вважати архетипом європейської культури. Він бере свій початок в античності» [23, c. 269].
Історично простежується, що зміцнення ролі й значення закону в системі нормативно-правових актів країни здійснюється паралельно зі зміцненням демократичних витоків в організації її державного і суспільного ладу. I, навпаки, в період складних соціальних потрясінь і перетворень зростає роль не законів як актів парламенту, а актів «перехідного революційного характеру» – декретів, декларацій, універсалів, договорів тощо.
Ця тенденція підтверджується і сучасним розвитком української державності. У перші роки становлення України як незалежної держави було прийнято такі форми нормативних документів, як Акт (1990 р.), Декларація (1991 р.), Договір (1995 р.), декрети уряду (тимчасове делегування Верховною Радою України Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з 19 грудня 1992 р. по 21 травня 1993 р.).
Зважаючи на значущість регулятивної ролі цих документів, все ж очевидно, що для стабілізації ситуації в країні, для подальших демократичних перетворень важливим є посилення значення закону.
