Система acquis Ради Європи та її специфічні властивості
Рада Європи, будучи суб’єктом міжнародного права, володіє низкою необхідних властивостей, визначальними з яких М. Баймуратов називає здатність виробляти, виражати та реалізувати автономну волю, а також брати участь у прийнятті норм міжнародного права та діяти відповідно до цих норм [5, С. 62]. Воля РЄ є акумульованою волею її держав–членів, що закріплена в узгоджених правових нормах і стандартах, які є елементом її правової системи та які становлять частину міжнародного універсального права, адже базуються на його нормах і принципах та імплікують міжнародне право на регіональний політико-правовий контекст.
Норми, що ухвалюються Радою Європи, відповідають загальнотеоретичним вимогам щодо приналежності до норм міжнародного права і є правилами, які регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права – державами–членами організації, є обов’язковими для суб’єктів міжнародного права – держав–членів організації, мають загальний характер [95, С. 355]. Правила, про які домовляються суб’єкти міжнародного права з метою регулювання відносин між ними, знаходять оформлення у міжнародно-правових актах, що набувають статусу джерел міжнародного права. Створення джерел міжнародного права відбувається у процесі правотворення, який передбачає діяльність суб’єктів міжнародного права з ухвалення договорів, що містять норми права, або рекомендацій opinio juris. Крім того, суб’єкти міжнародного права можуть домовитися про схвалення звичаєвих норм і надати їм юридичної сили, санкціонувати їх.
Джерела права РЄ мають аналогічне походження і за визначеними теорією права ознаками піддаються розподілу на три групи: основні, вторинні та допоміжні. Згідно із ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН до основних джерел права належать міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, міжнародно-правові звичаї як докази загальної практики та загальні принципи права jus cogens, визнані цивілізованими націями. Вторинними джерелами вважаються резолюції та рішення міжнародних організацій, а допоміжними є судові рішення, які є обов’язковими для сторін у певній справі, доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права та односторонні заяви держав, прийняті у відповідності до міжнародного права [142].
