Діяльність Ради Європи із зміцнення ролі acquis як основи гармонізації законодавств держав-членів
Історичний період трансформацій та інтеграції на теренах Європи, а також глобалізації у масштабах світу, що відбувається у ХХ - ХХІ сторіччях, спонукає до широкої юридизації суспільних відносин і правової інтеграції як складової феномену міждержавної інтеграції. У цьому контексті актуалізується питання про взаємодію та гармонізацію міжнародного та національного права.
Завдання РЄ гармонізувати законодавства її держав–членів і створити інтегроване європейське право, що забезпечить захист прав людини, демократії та верховенства права, органічно випливає із її статутної мети, яка передбачає досягнення «найбільшого єднання між членами Ради Європи для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, що є їхнім спільним надбанням» [144, С.12].
Слід зауважити, що виконання цього завдання вимагає комплексного стратегічного підходу, адже гармонізація законодавств є процесом, який відбувається у контексті міжнародних відносин, що розвиваються і трансформуються під впливом цілого ряду політичних, економічних, соціальних і природних чинників у Європі та світі. Крім того, європейський регіон є платформою для діяльності низки авторитетних міжнародних міждержавних організацій – ЄС, ОЕСР, ОБСЄ, ЦЄІ тощо, і Рада Європи є лише одним із дієвих суб’єктів міжнародних відносин. Відповідно, її роль полягає у створенні потужного acquis, що відображає її статутні цілі, і на його основі виробити та ефективно реалізувати стратегію гармонізації законодавств держав–членів, яка передбачає систему заходів організаційно-правового, експертно-аналітичного, інформаційно-технічного та адміністративно-фінансового характеру.
Стратегічні рішення щодо діяльності РЄ щодо виконання статутної мети мають загальноєвропейський контекст, адже приймаються під час самітів голів держав і урядів, які представляють держави–члени організації. Вони втілюються у підсумкові декларації та плани дій РЄ на певний осяжний період. Зазначимо, що до цього часу Рада Європи працювала, керуючись рішеннями трьох самітів, перший з яких пройшов 1993 р. у Відні, другий 1997 р. – у Страсбурзі, третій 2005 р. – у Варшаві. Загальний аналіз їх результатів демонструє, що питання, які розглядалися, стосувалися вдосконалення інституційно-правової основи діяльності РЄ з огляду на розширення її сфери, визначення пріоритетних напрямів розвитку її права і гармонізації законодавств її держав–членів.
