Промисловий комплекс є найважливішою складовою господарської системи країни. Україну відносять до промислово розвинутих країн світу, яка має найбільш структурно розгалужений промисловий комплекс в Європі, що включає в себе базові галузі (чорна і кольорова металургія, хімія та нафтохімія, легка та харчова промисловість, машинобудування); наукоємні галузі (авіакосмічна, суднобудівна, автомобілебудівна, верстатобудування, виробництво засобів зв’язку, медичного обладнання, електротехнічна і прилабудівна галузі тощо) [125, с. 142]. Галузь володіє значним потенціалом: по-перше, в ній зосереджено біля 1/3 основних засобів виробництва та зайнятий у економіці, по-друге, створює понад 30 % валового внутрішнього продукту, по-третє, забезпечує випуск близька 40 % вітчизняних товарів та послуг, 80 % з яких експортується. Незважаючи на різні складнощі та проблеми, що супроводжували на протязі різних періодів функціонування промисловості, вона залишалася та залишається основним джерелом оплати праці, податкових надходжень, валютних поповнень, прибутку підприємств країни [6, с. 4].
Динаміка економічного розвитку протягом останніх років незалежності країни визначалася станом та тенденціями макроекономічних процесів, а саме: труднощами трансформації та становлення економічної формації, що супроводжувалися тривалим періодом економічного спаду, зміною форм власності та системи управління; структурними реформами, активізацією інноваційних та інвестиційних процесів, впливом нових глобалізаційних процесів. Промисловість як масштабний сектор економіки відчув на собі прояв закономірностей та протиріч ринкових трансформацій. Динаміка промисловості вказує на періодичність її розвитку: передусім, окремо слід виділити період з 1991 по 2000 рр. як час тривалої економії кризи, що супроводжувався спадом промислового виробництва. Тенденції спаду в вказаний період спостерігалися у всіх регіонах України, але з врахуванням прояву регіональних особливостей. Так, випуск товарів промисловості у 20 регіонах у постійних цінах 1990 р. скоротився більше ніж в 2 рази, а в 4 регіонах – в 3 рази. Основу промисловості 20 регіонів становили одна чи дві сировинні галузі або такі, що не мали повного технологічного циклу [117, с. 50-53]. З 2001 р. почало спостерігатися поступове зростання промисловості, але, по-перше, необхідно зазначити, що приріст виробництва у промисловості не завжди пов’язане з позитивними структурними зрушеннями (така ситуація спостерігається при збільшенні випуску сировинних галузей, без відповідного збільшення випуску продукції кінцевого споживання) [117, с. 51-52]; по-друге, на тлі зростання спостерігався тимчасовий спад деяких показників розвитку промисловості, тобто темпи зростання промисловості були нестабільними та недостатніми; по-третє, піднесення промисловості супроводжувалося перманентним не вирішенням багатьох проблем цієї сфери. Серед головних слід зазначити [68, 69, 151]: деформацію структури промислового виробництва; недостатнє кадрове забезпечення видів промисловості діяльності; велика ресурсомісткість продукції вітчизняної промисловості, низька оплата праці та велика частка збиткових підприємств; повільний розвиток інвестиційної діяльності та інноваційних процесів у промисловості; незбалансованість на зовнішньому та внутрішньому ринках попиту на промислову продукцію; значна залежність окремих галузей промисловості (зокрема, хімічної, фармацевтичної, легкої тощо) від імпорту сировини та комплектуючих; мінімальна адаптація промисловості країни та регіонів до глобалізаційних тенденцій [152; 153, с. 7-20; 155, с.33].
