Стан наукових досліджень щодо ролі та місця адвокатури в системі суб’єктів запобігання злочинам
Як показало вивчення наукової літератури, роль та місце адвокатури в системі суб’єктів запобігання злочинам розглядаються фрагментально та досить поверхово. У цілому окремі позиції вчених викладені у роботах, зокрема А.П. Закалюка, який відніс адвокатуру до суб’єктів, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, але їх діяльність принагідно впливає на відповідні попереджувальні процеси [112, с. 356].
У такому ж контексті розглядається це питання і в роботах інших науковців-кримінологів, а саме: С.С. Бородіна «Участь громадськості у запобіганні правопорушень» [41, с. 14]; В.М. Бризгалова та О.М. Ларіонова «Профілактика правопорушень громадськими організаціями» [43, с. 7-8]; В.А. Глазкова «Про деякі принципи та напрямки взаємодії центрів громадських зв’язків ОВС з населенням у профілактиці правопорушень та охороні громадського порядку» [68, с. 236]; О.О. Кисельова «Стимулювання конфіденційної участі громадян у попередженні і розкритті злочинів [131, с. 188]; В.І. Лебеденко, К.М. Ольшевського «Мотивація конфіденційного співробітництва громадян з правоохоронними органами у боротьбі зі злочинністю» [186, с. 188]; С.Л. Нєдова «Загальна характеристика взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації» [234, с. 100]; А.В. Сергеєва «Основи взаємодії підрозділів місцевої міліції з населенням щодо профілактики, попередження та виявлення економічних правопорушень» [335, с. 94]; О.Ю. Синявської «Налагодження партнерських відносин персоналу ОВС з населенням як підґрунтя попередження злочинності в Україні» [336, с. 122]; Н.І. Слюсар «Проблеми правового забезпечення участі громадськості в наданні сприянню державному управлінню у сфері охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю» [340, с. 34]; О.П. Флягіна та Д.Ф. Кічатова «Взаємодія органів внутрішніх справ з громадськістю у профілактиці правопорушень» [376, с. 25-26]; ін.
У загальних рисах адвокат як суб’єкт попередження злочинів розглядався й на рівні дисертаційних досліджень. У зв’язку з цим, звертають на себе увагу наступні із них:
а) дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук – В.В. Голіни «Спеціально-кримінологічне попередження злочинів: теорія і практика» [72, с. 21-22]; О.М. Костенка «Воля і свідомість злочинця (дослідження із застосуванням принципу натуралізму)» [156, с. 31]; О.М. Литвака «Державний контроль за злочинністю (кримінологічний аспект) [191, с. 29]; О.А. Мартиненко «Злочини серед працівників ОВС України: їх детермінація та попередження» [212, с. 30]; В.А. Тимошенко «Формування системи національної та міжнародної протидії сучасному наркобізнесу» [355, с. 22-23]; В.О. Тулякова «Вчення про жертву злочину і соціально-правові основи» [363, с. 15-16]; В.І. Шакуна «Урбанізація і злочинність в Україні» [394, с. 42-43]; ін.;
б) дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук – Ю.А. Абросімової «Злочинність неповнолітніх та запобігання їй на територіальному рівні» [1, с. 12]; В.Ф. Антипенко «Сучасний тероризм: стан і шляхи його запобігання в Україні» [21, с. 13]; Д.О. Балабанової «Теорія криміналізації» [27, с. 10]; М.М. Биргеу «Попередження втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу анти суспільну поведінку» [45, с. 11]; В.В. Вітвицької «Кримінологічні проблеми попередження злочинних посягань на моральний і фізичний розвиток неповнолітніх» [58, с. 10]; В.М. Всеволодова «Індивідуальна кримінологічна профілактика відносно організованих злочинних груп» [60, с. 9-10]; О.В. Головкіна «Групова злочинність та її попередження» [74, с. 11]; Т.Л. Кальченко «Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами України» [127, с. 8-9]; О.Г. Колба «Профілактика правопорушень серед неповнолітніх у слідчих ізоляторах МВС України» [138, с. 13-14]; І.І. Лановенка «Концепція ранньої профілактики статевих злочинів» [184, с. 14-15]; О.М. Литвака «Злочинність в Україні: стан, тенденції, заходи протидії (1992-1995 роки)» [192, с. 15]; О.Є. Манохи «Системний аналіз в кримінології» [210, с. 17-18]; І.Б. Медицького «Вплив соціальних факторів на злочинність в умовах становлення незалежної Української держави» [214, с. 9]; Н.Н. Пісоцької «Рецидивна злочинність молоді та її попередження» [250, с. 8]; І.В. Пшеничного «Організована транснаціональна злочинність і роль правоохоронних органів у протидії їй» [314, с. 7]; О.С. Ярої «Кримінологічні аспекти запобігання некорисливої насильницької злочинності» [411, с. 11-12] та ін.
Якщо узагальнити усі вищезазначені та інші наукові підходи з означеної проблематики, то змістовно всі вони зводяться до того, що адвокати можуть займатись запобіганням злочинів у межах свого правового статусу, функцій, видів та принципів діяльності. При цьому найбільш предметно у даному контексті зазначене питання розкрито в роботах вчених у галузі кримінального процесу, а саме у працях: Я.С. Авраха [3], В.Д. Адаменко [4], Г.І. Алейнікова [9], М.О. Алієва [13], С.А. Альперта [15], М.О. Баєва [26], Д.П. Баранова [30], А.М. Бірюкової [34], А.Д. Бойкова [38], Т.В. Варфоломеєвої [47], Ю.П. Гармаєва [65], І.В. Гессена [67], І.Ю. Гловацького [69], Ю.М. Грошевого [78], В.В. Деркача [95], Я.П. Зейкана [117], В.С. Зеленецького [118], Ю.В. Коренєвського [152], В.Л. Кудрявцева [178], А.Г. Кучерени [183], А.М. Ларіна [185], О.М. Левіна [187], В.І. Ліфшіца [193], Ю.Ф. Лубшева [194], П.А. Лупинської [197], А.О. Ляша [199], З.В. Макарової [202], П.В. Маклінського [203], В.Т.Маляренка [207], Є.Г. Мартинчика [213], О.Р. Михайленка [218], М.М. Михеєнка [220], А.В. Молдована [226], М.М. Молло [227], В.Т. Нора [238], М.К. Панька [246], І.Л. Петрухіна [248], І.А. Пікалова [249], В.О. Попелюшко [255], О.В. Рагуліна [315], А.П. Рижакова [327], Т.П. Саринсяну [330], О.Д. Святоцького [333], В.І. Случевського [339], Є.М. Смірнової [342], Ю.І. Стецовського [345], Н.Г. Стойко [346], М.С. Строговича [347], О.В. Сурдукової [348], Д.Г. Тальберга [350], В.М Тертишника [353], І.Л. Трунова [360], Л.Д. Удалової [364], Б.О. Філімонова [374], Д.П. Фіолевського [375], І.Я. Фойницького [377], В.М. Царєва [387], А.Л. Ципкіна [388], О.М. Чашина [390], Н.В. Черкасової [392], С.А. Шейфера [395], О.Г. Яновської [409] та ін.
Деякі аспекти означеної проблематики знайшли своє відображення й у дисертаційних дослідженнях вчених-процесуалістів, зокрема в:
а) докторських дисертаціях – Т.В. Варфоломеєвої «Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного» [50, с. 14-15]; Ю.О. Гурджі «Правовий захист особи в кримінальному процесі України: теорія та методологія» [82 с. 20]; Є.Д. Лук’янчикова «Інформаційне забезпечення розслідування злочинів (правові і тактико криміналістичні аспекти)» [195, с. 17-18]; В.Т. Маляренка «Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія і практика» [208, с. 16-17] та ін.;
