Адвокатура України: поняття, завдання, правове регулювання і принципи діяльності
Слово «адвокатура» походить від латинського кореня «advocatus» (буквально – закликаний на допомогу) та означає особу, яка надає юридичну допомогу, здійснює правовий захист [258, с. 12].
Як свідчать історичні джерела, у Стародавньому Римі цим терміном називали рідних або друзів позивача, які супроводжували його до суду, давали поради й як однодумці виражали підтримку і співчуття [331, с. 5].
З часом назву «адвокат» було поширено на осіб, які допомагали позивачеві вести процес, збирати документи, підшукувати засоби захисту та повідомляти про їхню наявність патронові. При цьому іноді адвокатами звалися навіть свідки.
У свою чергу, у сучасних правових джерелах термін адвокатура означає добровільне професійне об’єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси клієнтів. Крім цього, у сьогоденні він вживається у контексті діяльності адвоката, яка полягає у наданні юридичної допомоги фізичним та юридичним особам, консультуванні з правових проблем, складанні скарг, довідок, заяв та інших документів правового характеру, представництві в суді та інших державних органах у цивільних справах і справах про адміністративні правопорушення [258, с. 13].
Щодо змісту діяльності адвоката у контексті предмета даного дослідження, то він бере участь у досудовому розслідуванні і в суді з кримінальних справ як захисник, представник потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача.
Разом з тим, слід зазначити, що при такому підході слід погодитись з висновком С.Ф. Сафулька про те, що адвокатура, як і більшість спеціальних інститутів, на перших етапах своєї появи та розвитку не існувала в тому вигляді, в якому вона функціонує сьогодні [331, с. 5]. Проте головний зміст її діяльності, який був визначений ще у римському літописі, є актуальним до цього часу: хто захищає будь-кого у суді, той (якщо він оратор) називається патроном; адвокатом – якщо допомагає юридичними порадами або своєю присутністю виражає дружню підтримку; повіреним – якщо веде справу; та когнітором, якщо бере на себе справу присутнього і захищає немовби свою [331, с. 5-6].
Більш того, як показало вивчення історичних джерел, ще задовго до виникнення суду – як інституції правосуддя – на найнижчих ступенях суспільного розвитку у народів з’явились перші прошарки людей, які виступали на захист знайомих, родичів, близьких, а згодом і зовсім чужих для них людей, тобто зародки майбутньої правової реальності – адвокатури [7, с. 22].
Історія української адвокатури у повній мірі пройшла аналогічний шлях становлення і розвитку, як більшість її аналогів у світовій цивілізації [331, с. 10-19], а тому увібрала у себе всі найбільш значимі змістовні елементи функціонування, що проявляються на практиці та нормативно-визначені у сьогоденні. Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру» адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.
