Основні засади діяльності адвокатських об’єднань та їх роль і місце у системі запобігання злочинам
Як свідчить статистика, щорічно в Україні суди відкладають розгляд більше 60% кримінальних справ (145, 8 тис), що перебувають у їх провадженні, у тому числі з вини адвокатів, які не з’являються у судові засідання (8% від загальної кількості, або 11,3 тис. справ в абсолютних цифрах) [17, с. 21-22]. При цьому зазначена тенденція є визначальною як з часу визначення незалежності України (1991 р.) [323, с. 12], так і з моменту вступу в дію нового КК України у 2001 р. [16, с. 45].
Все це є результатом неналежного виконання адвокатами обов’язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства та реалізації зазначених в ст. 5 Закону України «Про адвокатуру» видів адвокатської діяльності, у тому числі пов’язаної із запобіганням злочинам. З огляду на це та з метою розробки і обґрунтування заходів, спрямованих на недопущення таких випадків, а також підвищення рівня діяльності адвокатури з профілактики злочинів, ця проблема і була вибрана у якості предмета даного дослідження.
Як показало вивчення доктринальних джерел питання щодо участі суб’єктів запобіганням злочинам, до яких відноситься й адвокатура, знаходиться в центрі постійної уваги науковців.
Зокрема, досить активно у цьому напрямку працюють Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн, С.Є. Віцин, Л.Д. Гаухман, В.В. Голіна, А.П. Закалюк, О.М. Джужа, К.Є. Ігошев, А.Г. Лекарь, О.М. Литвинов та ін. [33, с. 36-39].
Проте у контексті з’ясування змісту організаційних форм і видів адвокатської діяльності по запобіганню злочинам зазначена тематика досліджена не повно, що й обумовило необхідність її вибору.
Як відомо, важливим складником внутрішньої політики є боротьба зі злочинністю, яка покликана знизити її рівень і забезпечити соціальний стан, що відповідає потребам безпеки суспільства від злочинності. Як з цього приводу зауважили Г.Ю. Лесніков та М.О. Лопашенко, йдеться про різні за вагомістю напрямки діяльності держави в цій сфері, визначення форм, завдань, змісту такої діяльності, встановлення державних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю й тісно пов'язаними з нею та іншими видами антигромадської поведінки [189, с. 8-9].
Немаловажне значення при цьому має й діяльність тих суб’єктів, функції яких не мають цільового спрямування щодо протидії злочинності, але їх діяльність, як небезпідставно прийшов до висновку А.П. Закалюк, принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси [111, с. 356]. До таких суб’єктів, зокрема, відноситься й адвокатура.
Як встановлено вченими (в т.ч. П.Л. Фріс), одним із видів політики у сфері протидії злочинності є кримінологічна політика [381, с. 11] яка, на переконання В.І. Борисова, становить собою складний комплекс нормативно-правових, загально-соціальних і спеціально-кримінологічних заходів, спрямованих на запобігання злочинності й усунення її причин [40, с. 305-306].
