Сучасний стан політики у сфері боротьби зі злочинністю в Україні та роль адвокатури у її реалізації
В науці під політикою (від грецького – державна діяльність) розуміють цілі та завдання, що їх ставлять суспільні класи в боротьбі за свої інтереси; методи і засоби досягнення цих цілей і завдань, а також діяльність органів державної влади й державного управління, яка відображає суспільний лад і економічну структуру країни [338, с. 536].
У сучасних доктринальних джерелах, зокрема у Великому тлумачному словнику української мови (2005 р.), цей термін тлумачиться як загальний напрямок, характер діяльності держави, певного класу або політичної партії у тій чи іншій галузі у певний період; події і питання внутрішньодержавного і міжнародного суспільного життя [52, с. 490].
Отже, загальні підходи щодо розуміння змісту поняття «політика» в науці не змінилась. Як у зв’язку з цим зауважив В.І. Борисов, політика виражає функції держави щодо керівництва зовнішніми та внутрішніми сферами й напрямками суспільного життя [40, с. 305].
Безсумнівно, що досить важливим складником внутрішньої політики є політика у сфері боротьби зі злочинністю, яка покликана знизити їх рівень та забезпечити соціальний стан, що відповідає потребам безпеки суспільства від злочинності (хоча В.І. Борисов називає її дещо по-іншому – державна політика боротьби зі злочинністю [40, с. 305], що, як видається, її суті не змінює – це, швидше всього, синонімічний ряд словосполучень, які відображають зміст одного й того ж явища – політики по боротьбі зі злочинністю, що формується та реалізується як вид внутрішньої політики будь-якої держави). Як правильно у зв’язку з цим прийшов до висновку С.В. Бородін, мова у цьому випадку йде про різні за вагомістю напрямки діяльності держави у цій сфері визначення форм, завдань, змісту такої діяльності, встановлення державних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю й тісно пов’язаними з нею іншими видами антигромадської поведінки [42, с. 74]. При цьому, на переконання А. Селіванова та О. Рябченко, і варто з цим погодитись, залежно від засобів досягнення результатів такої боротьби державна політика поділяється на два її взаємозв’язані, взаємообумовлені та взаємодіючі елементи, а саме – на:
- соціальний; – правовий [334, с. 9-10].
