Обґрунтування методики і процедури формувального етапу експерименту
Мета формувального етапу експерименту полягала у теоретичному обґрунтуванні та практичній апробації педагогічних умов процесу виховання власної гідності підлітків у дитячому об’єднанні. Методологічною основою нашого дослідження стали філософські, психологічні й педагогічні ідеї та концепції розвитку особистості, її потреби і можливості; ідеї гуманізації суспільства; засади особистісно орієнтованого підходу до виховання особистості тощо. Розпочинаючи формувальний експеримент, нами було вироблено основні положення дослідження, які концептуально ґрунтувалися на наступному.
На етапі формувального експерименту ми намагалися сприяти розвитку в підлітків самосвідомості через збагачення когнітивного, емоційного та поведінкового компонентів. Концептуальною основою нашого дослідження стала теза І. Беха щодо процесуального механізму їх формування. Єдність компонентів розглядається як оволодіння особистістю когнітивним компонентом, який має набути суб’єктивної значущості на основі впливу емоційно-ціннісного компоненту. У своїй єдності ці компоненти утримують знання (поняття) про певну етичну норму та її бажаність для особистості, і в такій цілісності виступають початковим мотивом до відповідного вчинку (реалізації поведінкового компоненту). По мірі практичного вправляння цей мотив й трансформується у конкретну морально-духовну цінність.
Для реалізації завдань нашого дослідження для нас було важливо прищепити підліткам розуміння власної гідності як такої, що вимагає постійної внутрішньої роботи та самовдосконалення. Саме тому одне з головних завдань формувального етапу експерименту було спрямоване на усвідомлення підлітками власної гідності не як закінченого результату певної діяльності, а як процесу, який вимагає постійної внутрішньої роботи над собою протягом усього життя. Як зазначає О. Кононко, власна гідність передбачає не лише усвідомлення особистістю своєї цінності, а й уміння розвивати, зберігати та захищати її [97].
Ми брали до уваги і той факт, що: однією з головних життєвих задач особистості, як зауважує К. Абульханова-Славська, є її здатність до розуміння самої себе, до формування проблемного ставлення до себе. Саме тому особистість повинна шукати якомога більшу кількість проекцій, планів, аспектів бачення себе, своїх проявів. Важливо не зупинятися в позиції „нехай всі сприймають мене таким, який я є”, а поставитися до себе проблемно, уявити себе не як даність, а як можливість. Знання своїх індивідуальних типологічних особливостей ще не є гарантом змін людини у бажаному напрямку, оскільки має певну стійкість. Усвідомити, що саме особистість хоче в собі змінити, та здійснити ці зміни можна лише в процесі рішення життєвих задач [4, с.224].
Важливою тезою, покладеною в основу концепції формувального етапу експерименту, стало розуміння виховної діяльності, яка передбачає створення таких моделей виховних ситуацій, за яких, як стверджує І. Бех, вихованець відчуває свою цінність, переживає почуття власної гідності, що позитивно відбивається на його взаєминах з педагогом. Спілкування за таких умов набуває характеру рівноправного партнерства, глибокої відкритості. Отже, ставлення до вихованця як розвиненої особистості є однією із умов оптимізації виховного процесу.
Вся работа доступна по Ссылке
