Становлення теорії і практики виховання гуманістичних цінностей школяра в історії педагогіки

     

      Ретроспективний аналіз проблеми виховання гуманістичних цінностей підростаючого покоління в історії педагогічної думки свідчить про те, що вона була актуальною в усі часи існування людства. Найперші антропологічні концепції виникли в епоху античного світу і належали Сократу, Аристотелю, Цицерону. Подальшого розвитку вони дістали в епоху Відродження (Б.да Монтеманьо, Ф.Петрарка, В.да Фельтре та ін.). Концепції вчених ХVII ст. (наприклад, Б.Спінози) та епохи Просвітництва (І.Кант, Дж.Локк) розвивалися на принципах гуманізму. У ХХ столітті ця проблема набуває нового звучання у діяльності видатних педагогів (Дж.Дьюї, С.Шацький, А.Макаренко, В.Сухомлинський, О.Захаренко та ін.) і працях представників сучасної педагогічної науки. Всебічний розвиток людини як особистості, що є найвищою цінністю суспільства, визначений і на сучасному етапі як пріоритетна мета освіти у таких документах, як закон України «Про освіту» та «Національна доктрина розвитку освіти в Україні ХХІ ст.». У «Концепції виховання гуманістичних цінностей учнів загальноосвітньої школи» також висвітлюється проблема щодо необхідності культивувати такі моральні цінності, як добро, людяність, відповідальність, почуття власної гідності, толерантність, які сприяють гармонізації особистих та суспільних інтересів. Крім того, цей документ підкреслює, основою духовності особистості виступає гуманістична моральність, завдяки якій відбувається активна діяльність, спрямована на утвердження самоцінності особистості і усвідомлення обов’язків по відношенню до інших людей, суспільства, природи, Батьківщини.

      Найбільш гостро проблема виховання взагалі і ціннісних орієнтацій підростаючого покоління зокрема стоїть, як правило, в часи суспільних змін та революцій. Цінності грають роль інтегративного чинника у формуванні не тільки конкретної особистості, а й суспільства в цілому. Що стосується мети виховання підростаючої особистості на сучасному етапі, то вона чітко визначена у нормативно-директивних документах з питань організації виховного процесу: це сприяння становленню громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову державу, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов’язки і права, вміти цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути конкурентноспроможним, успішно самореалізовуватися в соціумі як громадянин, носій культури, сім’янин, професіонал. Якщо цю мету конкретизувати, то її можна визначити таким чином: створення умов для формування відповідальної, соціально активної, творчо мислячої й працюючої особистості, яка сповідує загальнолюдські гуманістичні цінності.

      Вся работа доступна по Ссылке