Теоретичні основи міжнародної конкурентоспроможності людських ресурсів і їх еволюція

     

      Класичні визначення міжнародної конкурентоспроможності – проява здатності конкурувати, «змагатися» у своїх характеристиках товарів, послуг, людей, територій, інститутів та інших об'єктів. Це показник затребуваності на різного роду ринках – глобальному, національному, регіональному, який відображає ступінь відповідності характеристик об'єкта ринковим вимогам у порівнянні з іншими. Оскільки конкуренція – суперництво товарів, учасників ринку один з одним, остільки «конкурентоспроможність» відносна. Зробити висновок про те, наскільки конкурентоспроможний об'єкт, можливо тільки у порівнянні його характеристик з іншими подібного роду об'єктами, а також з його ж характеристиками, але в інші періоди часу.

      Користуючись даним висновком, можна застосувати поняття конкурентоспроможності до людських ресурсів. Це стало можливим саме на сучасному етапі суспільного розвитку в зв'язку з розширенням об'єктного поля ринкових відносин, коли в господарський обіг залучаються не тільки товари, послуги, а й люди з їх вміннями і навичками, технології, ідеї, знання, компетенції, репутації. Визнання важливості інтелектуальної складової у досягненні сильних конкурентних позицій на світовій арені призвело до зміни в термінології. Вже у 70-80-і рр. XX ст. на виробництві поняття «персонал» і «управління персоналом» заміщуються поняттями «людські ресурси» і «управління ресурсами». Людські ресурси розуміються як сукупність людей – носіїв фізичного, інтелектуального, творчого, психологічного потенціалу, компетенцій, досвіду, навичок, мотивів і цілей. Поняття людських ресурсів ширше поняття трудових, оскільки включає не стільки здатності до праці, скільки до діяльності взагалі поза вікових рамок і фізіологічних характеристик їх носіїв. Межа між цими двома поняттями існує у тій мірі, в якій відображає значущість людських здібностей у досягненні економічних цілей усього суспільства і конкретної організації.

      Однак поки інтелектуальні здібності чи елементи людського капіталу знаходяться поза економічних, трудових відносин, вони залишаються ресурсом, наділеним потенційною ефективністю. Зміст, тип, структура і навіть ідеологія трудових відносин впливають на конкурентоспроможність людських ресурсів як на рівні підприємства, так і на рівні країни. Фактор конкуренції універсальний для ресурсу будь-якого виду і носить примусовий характер. В умовах високої конкуренції на ринку праці робітники змушені нарощувати свої конкурентні переваги.

      Конкурентоспроможність людських ресурсів є набором якостей, який визначає переваги їх носія в системі трудових відносин у порівнянні з іншими їх учасниками. Якості, які даний набір утворюють і за різними критеріями виявляються краще, ніж у інших їхніх носіїв (конкурентів), являють собою конкурентні переваги. Конкуренція можлива як на ринку праці, так і в сфері зайнятості, як у трудовій, так і в посттрудовій стадії життєвого циклу людини. Передумовами конкуренції є: 1) відмінності в якісних і кількісних характеристиках робочої сили; 2) певний характер і специфічний зміст трудових відносин, які заохочують суперництво, 3) ступінь розвиненості ринкових інститутів – формальних (законів) і неформальних (цінності, норми поведінки) у їх співвідношенні з неринковими. У контексті дослідження конкурентоспро¬можності слід розрізняти рівні її формування та сфери прояву:

      Вся работа доступна по Ссылке