Безперервна освіта як ключовий елемент ефективної моделі розвитку освітнього ресурсу

     

      Основні форми і принципи розвитку освітньої сфери визначаються, в пер-шу чергу, прогресом суспільних відносин та сучасними економічними умовами. Теорії освіти є опосередкованим відбиттям об’єктивних закономірностей розвитку суспільства. Певний комплекс соціально-економічних умов і породив, в кінцевому підсумку, феномен безперервної освіти.

      Термін «безперервна освіта» широко використовувався в радянській педагогіці як багаторівнева, багатоступінчата система професійної освіти. Під цим терміном розумілася система одержання і поглиблення професійних навичок, знань та умінь в традиційній системі освіти починаючи з рівня початкової професійної освіти (ПТУ, ліцеї), через систему середньої (технікуми, коледжі) до вищої освіти (університети, академії, ВНЗ) [127].

      Перехід до ринкової економіки означав перехід до нового суспільного устрою, що не могло не відбитися на теорії безперервної освіти. Під впливом змін, що відбуваються в суспільстві, термін «безперервна освіта», застосовува-ний в Україні, став тотожним терміну «навчання протягом усього життя» (lifelong education), широко розповсюдженому на Заході. Тепер під безперервною освітою з погляду трансформації української економіки розуміється «відкрита, комплексна, багаторівнева та чітко налагоджена система взаємодії державних органів влади, освітніх закладів, працедавців та приватних осіб щодо реалізації ідеї навчання упродовж всього життя, яка потребує належного нормативно-правового, фінансового, науково-методичного та інформаційного забезпечення, включає методи формального та неформального навчання, вирізняється особистісним й професійним спрямуванням та забезпечує розвиток людського капіталу нації в процесі становлення економіки знань» [64, с. 44].

      Рух суспільного прогресу у другій половині XX ст. характеризувався гли-бокими соціально-економічними змінами, як за змістом, так і за динамізмом їх здійснення. Прискорений розвиток усіх сфер суспільного життя, еволюція еко-номіки і громадської свідомості, що набула форми революційного оновлення, обумовили і нову якість вимог, які висуваються сьогодні до системи освіти. За-раз вже абсолютно ясно, що у довгостроковій перспективі зростання економіки об’єктивно неможливе без повсюдного переходу до використання сучасних технологій, без розвитку наукомістких і ресурсозберігаючих виробництв, створення нових механізмів інтеграції матеріального виробництва і сфери послуг, освоєння різноманітних форм корпоративної організації і методів управління.

      Одним з новітніх проявів якісної перебудови управління стосовно завдань зміни науково-технічної та інформаційної бази виробництва, підприємницьких нововведень і системи взаємозв’язків в ринковій сфері можна вважати виник-нення нової функції і механізму управління знаннями. Мова йде про акумулю-вання інтелектуального капіталу, виявлення, нагромадження і поширення інфор-мації та досвіду, створення передумов для поширення і передачі знань. В умовах революційних змін у виробничих та інформаційних технологіях використання інтелектуального капіталу і зростаюча професійна компетенція кадрів забезпечують виживання та економічні успіхи компанії і суспільства в цілому. Безперервна освіта стає важливим джерелом підвищення ефективності дія-льності всіх видів ринкових структур, а сучасні інформаційні і комунікаційні те-хнології дозволяють постійно обмінюватися ідеями та інформацією.

      Істотне розширення доступу до знань, яке стало можливим завдяки інформаційній революції, змінює саму природу відносин між фахівцем і непрофесіоналом, між організацією і працівником, між джерелом і одержувачем благ.

      Базова освіта, професійно-технічна підготовка і кваліфікація, підвищення рівня професійних навичок і знань відповідно до потреб ринку праці, а також підтримка новаторського мислення мають важливе значення для економічного розвитку і технічного прогресу у міру просування до створення суспільства, заснованого на знаннях.

      Для того щоб бути готовою до нових змін оточуючого середовища, появи нових галузей знань, системі освіти необхідно подолати інерцію і радикально перебудувати свою діяльність. Вона повинна об’єктивно оцінювати перспективні напрями розвитку науки і техніки з тим, щоб готувати високопрофесійних фахівців заздалегідь, з урахуванням їх майбутньої затребуваності в цих галузях економіки. При цьому, на наш погляд, особливу увагу слід звернути на такі напрямки діяльності, як: міждисциплінарний, інформаційний, міжінституціональний та міжнародний. Наприклад, освіта покликана вже сьогодні передбачити, як нова інформаційна технологія вплине на трансформацію ділової активності і суспільства в цілому, як слід управляти самим процесом надшвидкісних глобальних зв’язків і змінами в характері інформації, а значить, вже сьогодні вона може пропонувати підготовку фахівців у цьому напрямку.

      Вся работа доступна по Ссылке