Порівняльно-зіставний аналіз основних дефініцій дослідження

     

      Для з’ясування проблеми виховання дітей-сиріт у педагогічній теорії й опікунській практиці Польщі важливо окреслити тлумачення основних понять дослідження. У педагогічній теорії спостерігаємо перехід від спонтанних дій до науково орієнтованої діяльності. Опіка і її зв’язок з різними галузями суспільного життя сьогодні є предметом зацікавлення багатьох наукових дисциплін. Для польської педагогіки характерний перехід від окремих публікацій до виникнення опікунської педагогіки як нової спеціалізації і галузі педагогічної науки.

      У теоретичних підходах трапляється термінологічна плутанина, яка негативно впливає на якість нормативних документів, зокрема виконавчих розпоряджень, що торкаються функціонування системи опіки над дитиною. Досить часто відбувається підміна термінів, не береться до уваги позитивний досвід використання визначених понять, зокрема інституційних форм. Зміна назви інституції не передбачає зміни змісту виховної роботи. Часто термінологічній плутанині сприяє механічне сприйняття досвіду інших країн і використання іншомовних термінів, які не відповідають позитивному досвіду і традиціям у подоланні проблем виховання дітей-сиріт.

      У вітчизняній і зарубіжній науковій літературі досить часто вживаються дефініції “виховання”, “опіка”, “діти-сироти”, “безпритульні діти”, “діти вулиці”. Розглянемо теоретико-методологічні підходи у трактуванні кожного поняття в українській і польській педагогічній літературі. Розпочнемо з поняття “виховання”, оскільки визначення його сутності потрібне для розуміння походження і зв’язку з поняттям “опіка”. Їхнє вивчення й аналіз свідчать про спільність і відмінність між ними.

      Нинішня ситуація у сфері педагогічних досліджень проблем виховання характеризується розмаїтістю визначення понять “виховання” та “опіка”. Ще наприкінці ХІХ ст. І. Бартошевський визначив виховання як “тую опіку і поміч, яку люди дорослі жертвувати мають для чоловіка ще не розвиненого щодо заспокоєння його так тілесних і духовних потреб, щоби його вроджені сили духові і тілесні відповідно до свого призначення розвиватися могли” [2, с. 1].

      Сьогодні в українській педагогічній науці поняття “виховання” трактується досить широко й неоднозначно. Виховання – це “процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів” [18, с. 53]. На думку С. Гончаренка, виховання в широкому розумінні – це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства. Це і спеціально організований вплив виховних закладів, і соціально-економічні умови. У вузькому розумінні – планомірний вплив батьків і школи на виховання.

      Вся работа доступна по Ссылке