Передумови розвитку теорії і практики виховання дітей-сиріт у Польщі

     

      Явище сирітства супроводжує людство від початку його існування. З найдавніших часів людина намагалася протидіяти сирітству, керуючись релігійними та гуманістичними мотивами, а з часом це стало суспільним обов’язком. Важка, іноді трагічна доля сироти пробуджувала співчуття, часто бажання допомогти. Це явище існує дотепер, хоча в дещо зміненій формі. У сучасній державі такий обов’язок випливає з принципу рівності всіх людей і права кожної дитини на гідне життя. Цього ніхто не заперечує, але бракує організаційних рішень і дієвих виховних систем.

      Кожна країна має власний досвід виховання дітей-сиріт. Хоча сьогодні соціально-політичні умови кожної з них різняться між собою, означені питання розв’язує кожна. У цьому контексті заслуговує на увагу аналізована проблема, яка має глибоке коріння і традиції, тому вважаємо за доцільне простежити історичні умови, у яких зародилася програма опіки над дитиною, що відповідала потребам широких суспільних верств у міжвоєнній Польщі.

      Початок опіки сягав доісторичного періоду, а її розвиток був належно оцінений тільки в середньовіччі. Тогочасною домінантною формою опіки була благодійність. Вона здійснювалася здебільшого через костел або релігійні інституції, які вважали, що найважливішою є допомога, якої потребує людина через ближнього. Бідні особи могли розраховувати на підтримку рідних і чужих людей. Кожен мав обов’язок поділитися свої добром з потребуючими. З XIII cт. почали виникати притулки, метою яких було забезпечити основні потреби: фізичної безпеки, релігійного і морального виховання, а інколи навчання читанню, письму і математиці [158, с. 158]. Поява сирітства і бездомних дітей пов’язана з війною, бідністю або епідемією. Тому важливо було створювати притулки, дитячі будинки, а також інші осередки, у яких діти отримували б підтримку і допомогу.

      У Х ст. почали виникати медичні братства, метою яких була благодійна діяльність. У ХІІ ст. краківський єпископ Іво Одровонж запровадив у Польщі чин Святого Духа (заснований в 1198 р.), який уже в ХVІ ст. мав під опікою 1200 лікарень [258, с. 59]. У Польщі 1108 року Петро Властв на горі Суботці заснував лікарню і віддав під опіку ченцям чину Св. Августина. Це – найстаріша лікарня в Польщі, яка існувала до ХVІІІ ст. Невдовзі після цього 1170 року Мешко Старий спорудив лікарню у Познані, а опіку над нею мали медичні братчики чину Св. Яна Єрозолімського [204, с. 25]. Щоправда, деякі тогочасні лікарні неохоче опікувалися сиротами. Діти, залишені матерями в лікарнях, потрапляли на виховання у села, а потім їх навчали відповідної професії.

      Вся работа доступна по Ссылке