Інституційні форми виховання дітей-сиріт у педагогічній теорії і практиці Польщі

     

      До найважливіших елементів опікунсько-виховної системи належать організаційні форми опіки над сиротами, якість їхнього функціонування, пов’язана як із задоволенням потреб особистості, так і з очікуваннями суспільства, вираженими у виховних цілях. Й. Брагель і С. Бадора виділяють три основні групи форм, в яких відбувається опікунсько-виховний процес. Критерієм поділу є вид виховної опіки, визначений опікунською функцією різноманітних інституцій (школи, світлиці, інтернати, молодіжні і спортивні організації); форми прийомної опіки (прийомні сім’ї, інституції сімейного типу – будинки сиріт, дитячі села), інституції установчого характеру – заклади (опікунські станції, дитячі будинки), а також форми спеціальної опіки, у тому числі виправної, ресоціалізаційної та лікувальної (спеціальні шкільно-виховні осередки, виховні і виправні осередки, санаторії, профілакторії) [164, с. 8].

      У міжвоєнний період Ю. Бабіцький систематизував й окреслив педагогічну цінність кожної форми опіки і виховання зокрема, а до деяких – таборів і літніх таборів – випрацював методику. Він виокремлює такі форми повної опіки: осередки опіки, хатня опіка, дитячі табори, літні дитячі табори, світлиці, денні ясла, захоронки, йорданські парки.

      Опікунські заклади – у той час осередки повної опіки, у міжвоєнний період функціонували як інституції, що лише виникли, хоча 393 заклади були засновані до Першої світової війни, зокрема у період 1900 – 1918 рр. [231, с. 10]. Вони мали стати для дітей сімейним вогнищем, задовольнити не лише біологічні та матеріальні потреби, а й духовні і розумові, формувати характер вихованців, розвивати їхні зацікавлення, здібності, підтримувати релігійні, народні, моральні почуття, вчити працювати і співпрацювати у групі, вказувати нові шляхи та напрями особистого розвитку.

      Діти-сироти, елементарні потреби яких не можуть задовольнити найближчі родичі, потребували повної опіки. Після Першої світової війни з’явилася значна кількість організацій, які зосередили увагу на сиротах, півсиротах і дітях, позбавлених власної домівки [265], [275]. Сироти і півсироти могли отримати опіку у будинках дитини, опікунських станціях або у прийомних сім’ях. Оригінальною була організація життя в опікунських установах Ю. Бабіцького. Він опрацював і впровадив три опікунсько-виховні системи – скаутську, квартирну і сімейну.

      Вся работа доступна по Ссылке