Досвід виховання дітей-сиріт у Польщі та його актуальність для українського соціуму
Вивчення досвіду України і Польщі у сфері виховання дітей-сиріт свідчить про їхній власний шлях у творенні опікунсько-виховної системи, про ті переваги, що випливають із національного культурного і суспільного доробку. Модернізація української і польської опікунсько-виховних систем повинна бути скерована на зміцнення сімейного життя, зміцнення опікунської ролі школи і позашкільних установ. Прагнучи до модернізації вітчизняної опікунсько-виховної системи, мусимо зберегти національні традиції виховання, враховувати специфіку нашої держави, водночас використовуючи кращий зарубіжний досвід.
Творча спадщина представників польської опікунської педагогіки міжвоєнного періоду не втратила своєї значимості і сьогодні. Її творчо використовують сучасники. Ідеї Ю. Бабіцького, К. Єжевського, Я. Корчака, К. Лісецького були і є предметом наукових досліджень у Польщі, креативного підходу до вивчення їхнього доробку на педагогічних факультетах, факультетах післядипломної освіти, джерелом удосконалення практичної діяльності педагогічних працівників. Сьогодні до їхньої спадщини звертаються науковці, педагоги-практики, громадські діячі Польщі та України з метою виявлення і творчого використання в освітньо-виховній практиці.
Творча спадщина польських педагогів міжвоєнного періоду заслуговує на вивчення та творче використання в сучасних умовах українського суспільства з метою розв’язання соціальних проблем. Однак освітньо-виховні системи польських педагогів мало досліджені в Україні, а це не сприяє його ефективній рецепції та впровадженню в практику соціальних й освітніх інституцій. Переосмислення виховних концепцій польських педагогів з позицій сучасної вітчизняної педагогічної науки дає можливість для екстраполяції їхніх педагогічних ідей у теорію і практику виховання дітей-сиріт.
Очевидно, що цілком реально отримати виховні технології шляхом реконструкції виховання минулого і його результатів або педагогічних ідей. Виховні норми минулого можуть бути ефективними в сучасних виховних ситуаціях, але знання цих норм не можна плутати з теоретично обґрунтованими знаннями про їхню користь. Звісно, можна повірити в те, що вони свого часу були прийняті тому, що були теоретично і практично вивіреними. Але з науково-теоретичного погляду, їхнє теоретичне й методологічне підґрунтя є тільки гіпотезами доти, доки вони не будуть уточнені й підтверджені або відхилені.
Позитивними надбаннями досліджуваного періоду є різноаспектна діяльність польських педагогів щодо створення нормативної бази функціонування різних інституційних форм, співіснування інституцій різних типів і форм власності, урахування конкретних історичних особливостей та регіональних умов виховання дітей-сиріт, віднайдення тих засадничих моментів, які б сприяли реалізації їхніх педагогічних ідей.
Вся работа доступна по Ссылке
