Тенденції формування стратегічного управління великими господарюючими суб’єктами

     

      Гірничо - металургійний комплекс (ГМК) об'єднує більш ніж 300 підприємств та є базовим для економіки України [29; 35; 56; 332]. Основу комплексу складають 146 великих підприємств, пов’язаних галузевою належністю:

      12 – чорної металургії, 7 – трубних, 10 – метизних, 20 – кольорової металургії, 35 – вторинних металів;

      26 – гірничорудних, 3 – феросплавних, 16 – коксохімічних, 17 – з виробництва вогнетривів [2; 117; 130; 215; 219; 259; 301].

      Решту комплексу складають більш дрібні підприємства основної спеціалізації й ті, що належать до його інфраструктурної частини. До 1989 р. всі металургійні підприємства перебували у власності держави. Основними представниками металургійної галузі України виступали окремі підприємства як самостійні юридичні особи.

      Далі, у зв'язку з набуттям статусу незалежної держави, почалася реалізація політики роздержавлення та приватизації. Головною організаційною формою господарювання підприємств гірничо-металургійного комплексу (ГМК) України стало акціонерне товариство. Протягом 1999 – 2004 рр. розвертаються сутнісні зміни у структурі власності підприємств гірничо - металургійного комплексу України - під тиском конкуренції відбувається активне формування вертикально інтегрованих структур [11; 12; 114; 22; 137; 189; 196; 240; 262; 332]. У 2002-2004 рр. більшість великих вітчизняних вертикально інтегрованих груп брали участь у боротьбі за приватизовані активи галузі, прагнучи замкнути виробничий ланцюжок «вугілля - руда - кокс - метал». Відчайдушна боротьба йшла не тільки за металургійні підприємства, але і гірничо-збагачувальні і залізорудні підприємства, а також підприємства коксохімічної промисловості. За ці роки відбувся продаж контрольних і блокуючих пакетів акцій таких гігантів як ПАТ «Криворіжсталь», ПАТ «Азовсталь», ПАТ «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Дзержинського».

      Вся работа доступна по Ссылке