Теоретичні аспекти понять гармонізації та гармонійності управлінської діяльності
Теоретичну основу дослідження поняття «гармонія» та «гармонізація» склали праці: Августина Блаженного, Аристотеля, М.О. Бердяєва, Г.В.Ф. Ге-геля, Гребля, А.В. Демічева, І. Канта, Г.В. Лейбніца, В.Т. Мещерякова, Пла-тона, О.С. Разумовського, М.Н. Руткевича, В.Н. Сагатовського, B.C. Солов-йова, Е.М. Сороко, М. Хайдеггера, Цицерона та інші.
У російській мові слово «гармонія» відомо з кінця XVIII - початку XIX ст. Воно прийшло з латинської через польській і сходить до грецького зі зна-ченням «зв'язок», «узгодженість», «сумісність».
Початково термін «гармонія» вживався в античній культурі для позна-чення металевої скоби, що з'єднує різні деталі єдиної конструкції; поряд з цим значенням у Гомера зустрічається також вживання слова «гармонія» в значенні «згода», «договір», «мирне спів-буття» [223].
Гармонія (греч. harmonia — зв'язок, стрункість, домірність) - домірність частин і цілого, злиття різних компонентів об'єкта в єдине органічне ціле [177].
«Гармонія» як поняття розглядається в різних областях знання.
У філософії гармонія - категорія, що відображає закономірний характер розвитку дійсності, внутрішню і зовнішню узгодженість, цілісність і відпові-дність змісту і форми. Ідея гармонії лежала ще в основі пифагорейской ідеї гармонії сфер, вона продовжує існувати в перетвореної формі в новій філо-софії у Шефтсбері, Кеплера, Джордано Бруно, Лейбніца і в німецькому ідеа-лізмі. Педагогічним ідеалом Гете, як він висловлює його в «Вільгельмі Мейс-тере», було «виховання гармонійно вільного людства», розвиток всіх цінних людських здібностей у прекрасне рівновагу. Природа була для Гете великим організмом, в якому панує гармонія сили і кордонів, свавілля і закону, свобо-ди і заходи, рухомого порядку, достоїнств і недоліків («Метаморфоза тва-рин», 1819) [218].
В античній філософії «гармонія» трактувалася як світовий космічний закон: "все відбувається за потребою і згідно з гармонії" (Філолай).
Гармонія - це філософсько-естетична категорія, що означає цілісність, злитість, закономірну зв'язність всіх частин і елементів форми, тобто це ви-сокий рівень впорядкованості різноманіття та відповідність частин у складі цілого, що відповідає естетичним критеріям досконалості і краси [119].
Платон у діалозі «Тімей» зазначив: «Гармонія як сукупність достоїнств людини-громадянина, що проявляється в його фізичному вигляді, вчинках, мовах і творах, що їм створюються». Аристотель розглядав гармонію як єд-ність і завершеність цілого, як єдність у різноманітті [9]. У Геракліта «гармо-нія» - не зовнішнє об'єднання розрізнених частин, а їхня внутрішня єдність: «Прихована гармонія сильніше явної».
Вся работа доступна по Ссылке
