Партнерська модель управління соціально-економічним розвитком сільських територій

     

      Соціальне партнерство є одним із базових принципів функціонування сучасного демократичного суспільства, важливим інструментом реалізації соціальної політики держави, засобом попередження та розв’язання соціальних конфліктів. Основною сферою реалізації соціального партнерства є сфера соціально-трудових відносин, а його ключовим елементом – соціальний діалог.

      Незважаючи на створення в Україні необхідних інституційних – законодавчих та організаційних – механізмів функціонування системи соціального партнерства (зокрема, прийняття в грудні 2010 р. базового Закону «Про соціальний діалог в Україні», формування спільних представницьких органів (СПО) соціальних партнерів (профспілок та організацій роботодавців), створення спільних органів соціального діалогу, таких, як Національна служба посередництва та примирення (1998 р.) та Національна тристороння соціально-економічна рада (2011 р.), партнерство має здебільшого формальний характер. Воно істотно не впливає на покращення соціальної ситуації в країні та зниження рівня соціальної напруженості.

      Для України становлення ефективної системи соціального партнерства є одним із найважливіших завдань унаслідок наявності високого рівня соціальної напруженості. Соціологічні опитування свідчать про наявність у населення України високого рівня протестних настроїв. Так, згідно з даними соціологічного опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» в грудні 2010 р., майже 45% опитаних громадян погодились із тезою, що в Україні назрівають революційні настрої. Останні обумовлені не стільки національними, скільки соціальними чинниками (низький рівень життя) – 47% опитаних громадян переконані, що масові акції протесту скоріше можливі на соціальному грунті, 24% опитаних вважають, що масові протести можливі в однаковій мірі і на національному, і на соціальному грунті. За даними соціологічної служби Центру Разумкова основними причинами, які могли б змусити громадян прийняти участь у законних акціях протесту (мітингах, демонстраціях, пікетуваннях) є значне підвищення цін на найнеобхідніше – 42,5%, невиплата зарплат – 34,2%, низький рівень заробітної плати – 29,2%, масове скорочення робочих місць – 26,9%.

      Вся работа доступна по Ссылке