Розвиток нормативно-правового регулювання венчурного інвестування

     

      У більшості розвинених країн одним з пріоритетних напрямків державної політики є інновації, оскільки саме вони є основою національної незалежності, безпеки та економічного розвитку. Створення всіх необхідних умов для реалізації інноваційної діяльності шляхом формування та запровадження загальноприйнятих правил, принципів, механізмів, що сприятимуть розвитку інноваційної сфери покладено на державу. Основними важелями регулювання з боку держави слід вважати законодавчі та інші нормативно-правові акти, проведення науково-технічної та фінансової політики в цій сфері. Закони – це правова основа розвитку економіки в усіх країнах. Зарубіжний досвід свідчить про те, що інноваційна сфера, і особливо венчурний бізнес регулюються одночасно десятками законів, однак вони мають бути стабільними та гнучкими, не суперечити один одному, сприяти розвитку венчурної діяльності і в той же час забезпечувати інноваційний розвиток економіки.

      Наприклад, у США для стимулювання технологічних нововведень ухвалено Закон Стівенсона-Вудлера “Про технологічні нововведення”. Цей закон був першим серед нормативних актів, який регулював процес передавання технологій федеральними лабораторіями. У ньому передбачені заходи щодо вивчення і стимулювання промислових інновацій: створення спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади, сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю та федеральними лабораторіями, заохочення приватних осіб і корпорацій, які роблять значний внесок у розвиток науки і техніки [1, с. 158]. Завдяки ефективному регулюванню з боку держави можливе значне зниження асигнувань з державного бюджету шляхом залучення коштів приватних осіб на фінансування інноваційної діяльності. В результаті такої співпраці держава заощаджує, розвивається економіка, приватний сектор отримує альтернативне джерело доходу.

      Стабільному економічному зростанню в Україні суттєво перешкоджає існуюча розмитість і невизначеність багатьох понять та суперечливий характер деяких нормативно-правових документів. Так. Наприклад, Закон України “Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій” визначає проведення інтенсивного інвестування високотехнологічного виробництва. Проте відсутність в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення показника “наукоємності” зводить до нуля всі спроби підтримки державою наукоємних технологій і сприяння створенню відповідної інфраструктури. Характерною особливістю для вітчизняної практики є наявність чисельних законів, підзаконних актів та інших документів, що регламентують методи і важелі здійснення економічної діяльності, які не пов’язані між собою в єдину систему і не направлені на реалізацію єдиної економічної політики, соціально-економічної програми. Також зазначені нормативні акти частіш за все не виконуються, оскільки досвід свідчить про те, що із прийняттям нового бюджету, схвалені раніше закони відміняються взагалі або втрачають чинності їх окремі положення, статті.

      Вся работа доступна по Ссылке