Теоретичні положення та економічний зміст диверсифікації як стратегії розвитку підприємств

     

      Основою для забезпечення сталого розвитку підприємства, орієнтиром якого є довготривала сталість економічної діяльності на основі реалізації знань, технологій і раціонального використання ресурсів, є його стратегічна орієнтація. Тому питання вибору, формування та втілення у життя стратегії розвитку господарюючого суб’єкта є актуальним та своєчасним. Серед відомих стратегій, спроможних забезпечити підприємствам всебічний розвиток у мінливому ринковому середовищі, належне місце посідає диверсифікація.

      Ідея диверсифікації має багаторічну історію, отримавши найбільш відчутний розвиток у більшості країн світу в середині 50-х років минулого століття, коли вперше дало про себе знати (з різною гостротою в окремих країнах) відносне вичерпання внутрішніх джерел зростання ефективності виробництва [79]. В Україні процес формування диверсифікованих підприємств розпочався у 90-х роках, коли під дією об’єктивних законів ринку і антимонопольного законодавства вузькоспеціалізовані виробничі структури, які раніше працювали в умовах державного монополізму, були змушені виокремлюватися у самостійні виробничі одиниці. Не втратила актуальності диверсифікація і нині. Незважаючи на надану свободу вибору, з безлічі альтернативних стратегій, здатних в умовах ринку забезпечити підприємствам всебічний розвиток, господарюючі суб’єкти обирають саме її [181, С. 32–33; 103, с. 180].

      Вся работа доступна по Ссылке