Обмін діяльністю і натуральний обмін
За своєю природою людина є істотою соціальною, а її соціальність дає їй переваги в побудові економічного буття. « В ізоляції наші потреби перевищують наші здібності. В соціальному стані наші здібності перевищують наші потреби…. для людини ізольованість і життя виключають один одне.» - писав Ф. Бастіа [12, с. 100-101]. І дійсно, вступаючи в соціальні контакти заради виживання та задоволення потреб первісна людина починає обмінюватись першим, чим володіє на даній стадії свого розвитку – діяльністю. Тож історично першою формою обміну стає саме обмін діяльністю.
Прикладаючи сумісні сукупні зусилля таким чином, щоб кожен індивід виконував окрему посильну для нього роботу, суспільство здатне задовольнити свої потреби. «Тут обмін проявляється двоїсто:, - пише Ф. Бастіа, – з одного боку, він поєднує зусилля, а з іншого, відокремлює види діяльності, заняття» [12, с. 104]. При чому, це не одразу поділ на окремі види діяльності, а спочатку поділ всередині кожного з видів.
У зв’язку з цим окремої уваги заслуговує поняття сумісно-розділеної праці.
Власне поняття «сумісно-розділеної діяльності» вперше з’явилось в науковій літературі в психології та педагогіці. Воно було пов’язане з вихованням сліпоглухих дітей. Основна ідея даної методики полягала в тому, що діяльність була одночасно сумісною для викладача та дитини та розділеною між ними таким чином, щоб остання мала змогу пізнавати світ таким, яким сприймає його людина без вад та переймати людську логіку та розуміння дійсності [55, с. 74].
В філософії поняття сумісно-розділеного фіксує соціальні процеси як сталі тривалості, де відтворення та збереження цілого досягається за рахунок розділу на моменти людської діяльності, розподілені в просторі та часі, що складаються в різні комбінації, які уречевлюються та створюють таким чином передумови для нового розділення та примноження людських сил, здібностей та якостей [85].
В економічній науковій літературі категорія «сумісно-розділена праця» була введена в обіг А. Гриценком ще в другій половині 80-х років ХХ століття [40, 120-151].
У відповідності до доведених ним положень будь-яка сумісна праця здійснюється декількома особами, кожна з яких виконує свою частину роботи, а отже праця є одночасно сумісною та розділеною між її суб’єктами. Іншими словами, сумісне і розділене в праці не просто доповнює одне одного: розділена праця це відособлений елемент сумісної діяльності, а сумісна праця являє собою композицію з індивідуалізованих людських сил та здібностей. «Завдяки сумісно-розділеній праці діяльність кожного індивіду стає зв’язуючою ланкою в загальному ланцюгу доцільних дій і отримує суспільну визначеність» [41, с. 110].
Вся работа доступна по Ссылке
