Особливості корпоративного управління капіталом

     

      Поширення поняття корпорація привело до того, що в даний час цей термін застосовується до безлічі економічних явищ. Та дотепер існує мало систематизованих економічних досліджень, що стосуються питання, які форми підприємницьких об'єднань можна віднести до корпорацій [39]. Відповідно до однієї з розповсюджених гіпотез (відповідає континентальній системі права) корпорація – це колективне утворення, організація, визнана юридичною особою, заснована на об'єднаних капіталах (добровільних внесках), що здійснює будь-яку соціально-корисну діяльність. Отже визначенню корпорації фактично відповідає сутності юридичної особи. У цьому випадку корпорації властиві такі риси [176]: наявність юридичної особи; інституціональний поділ функцій управління і власності; колективне прийняття рішень власниками і (чи) найманими менеджерами.

      За такою концепцією у поняття корпорації, крім акціонерних товариств, включаються багато інших юридичних осіб: різні види товариств (повні, з обмеженою відповідальністю, командитні, з додатковою відповідальністю), господарські об'єднання (концерни, асоціації, холдинги і т.п.), виробничі й споживчі кооперативи, колективні, орендні підприємства, а також державні підприємства й установи, що мають своєю метою здійснення культурної, господарчої чи іншої соціально-корисної діяльності, що не приносять прибутку [172].

      Конкуруюча гіпотеза (відповідає англосаксонській системі права), що обмежує коло підприємницьких об'єднань, які включаються в поняття корпорація відкритими акціонерними товариствами, ґрунтується на твердженні, що основними рисами корпорації є такі: самостійність корпорації як юридичної особи, обмежена відповідальність індивідуальних інвесторів, централізоване управління, а також можливість передачі іншим особам акцій, що належать індивідуальним інвесторам [16; 44].

      Існують різні визначення корпорації. Термін «корпорація» (corporation) в переводі з англійської мови означає групу осіб, яким законодавство дозволяє діяти як єдиній персоні [144, с. 272]. Відповідно американській юридичній трактовці, яка відома ще з XIX ст.: «Корпорація – це штучне створення, невидиме, невідчутне, та яке існує тільки законодавчо. Оскільки вона є простим породженням закону, вона володіє тільки тою власністю, яку статут про її створення дарує їй» [33, с. 21].

      В енциклопедії Britannica відмічено, що на відміну від двох головних форм організації бізнесу, а саме одноособового володіння й товариства: «Корпорація відрізняється рядом характеристик, які роблять її більше гнучким інструментом для великомасштабної економічної діяльності, особливо для цілей залучення більших сум капіталовкладень. Головними серед них є: 1) обмежена відповідальність, яка означає, що втрати постачальників капіталу не можуть перевищувати розміру їхніх вкладень;

      2) можливість трансферту акцій, у зв'язку із чим права в підприємстві можуть бути передані від одного інвестора до іншого без юридичного переоформлення організації;

      3) юридична персоніфікація, яка означає, що корпорація сама по собі виступає як фіктивна «особа», яка має законний статус, вправі переслідувати і бути переслідуваної в судовому порядку, укладати контракти і володіти власністю під загальним ім'ям;

      4) невизначена тривалість функціонування, завдяки чому існування корпорації може тривати за межами участі кожного з її засновників» [160].

      Погляди А. Берклі-Молодшого та Г. Мінза у праці «Сучасна корпорація і приватна власність» вказують, що корпорація у США з організації, яка прагне отримувати прибуток, перетворюється на організацію, яка стає координатором економічного життя суспільства і керівників власності [13].

      Вся работа доступна по Ссылке