Методологія організації корпоративного управління на підприємстві

     

      В акціонерних товариствах, крім загальної системи управління, яка базується на положеннях законодавчої бази і не виходить за її рамки, регламентуючі основні підходи до управління, в багатьох випадках створюються елементи власної внутрішньокорпоративної системи управління. Внутрішня система управління являє собою систему заходів, але для того, щоб ці заходи були обґрунтованими, в корпораціях розробляють систему приписів, які мають форму певних документів, або, як їх часто називають, положень.

      Тому система управління корпорацією являє собою елементи законодавчо обов'язкових норм і специфічні розроблені приписи, притаманні даній фірмі. Усі ці приписи перебувають у єдності й переплетінні, взаємодоповнюючи один одного. Така система управління має визначену структуру і повинна отримувати певну документарну форму. Значна частина корпорацій застосовує ряд розроблених положень, що регламентують ті чи інші напрями управління, і в своїй єдності є основою для прийняття управлінських рішень [105; 106; 111; 116; 125].

      Отже, внутрішньокорпоративна структура управління базується на ряді ув'язаних між собою положень, які стосуються тих чи інших відносин учасників і різних сторін господарського життя. Усі без винятку корпорації мають внутрішньокорпоративну структуру управління, але вона може значно відрізнятися, бути організаційно оформленою чи ні, регламентувати більше чи менше сторін діяльності фірми. В практиці внутрішньокорпоративна структура управління є традиційною: збори – рада акціонерного товариства – виконавчий орган. Проте функції і компетенція цих органів визначаються шляхом розробки і затвердження ряду офіційних положень, які мають юридичну силу всередині фірми. Таких положень може бути небагато – до десяти, може бути й більше – до півсотні. Є корпорації, які користуються лише обов'язковими установчими документами – статутом та установчим договором.

      Внутрішньо-корпоративна система управління та її побудова залежать від багатьох чинників. Основним методологічним підходом до формування такої системи є те, що із зовнішньої сфери вона регулюється чинним законодавством і не повинна суперечити йому. Інші принципи її побудови й особливості залежать від ряду наведених нижче чинників.

      По-перше, структура внутрішньокорпоративного управління залежить від розмірів корпоративних структур і масштабів їх завдань. Зрозуміло, що невелика корпорація з незначною кількістю учасників, стабільно працюючими управлінцями не має потреби створювати об'ємну систему внутрішньо-корпоративного управління з великою кількістю положень, які регламентують практично усі прояви господарського життя. Водночас великі акціонерні товариства, особливо ті, що були створені в результаті приватизації велетнів-підприємств, мають створювати систему управління з досить чіткою регламентацією управління, повноважень, руху цінних паперів, виплатою дивідендів тощо.

      По-друге, формування внутрішньокорпоративного управління залежить від урегулювання відносин власності, зокрема, від чітко структурованих відносин контролю, наявності в корпорації власників, які ставлять за мету налагодження ефективної діяльності акціонерного товариства. За умов неструктурованої власності створення дійової системи управління на підприємстві залежить від інтересів, які отримують перевагу в той чи інший момент. Проблема впливу акціонерів-власників на діяльність менеджерів залишається до цього часу проблематичною, оскільки наслідками слабкого контролю є прийняття некомпетентних, а іноді корисливих рішень менеджерами, сильний контроль призводить до їх надмірної обережності в поточній діяльності корпорації, особливо щодо прийняття інвестиційних рішень та здійснення ризикованих проектів.

      По-третє, налагодження внутрішньокорпоративних зв'язків залежить від фінансово-економічного стану корпорації. Як свідчить практика, підприємства, що перебувають у передкризовому чи кризовому стані, вирішують проблеми виживання, тому система внутрішньо-корпоративного менеджменту відступає на другий план.

      В-четвертих, створення структури внутрішньокорпоративного управління залежить від особливостей психологічного стану акціонерів, їх обізнаності зі специфікою діяльності підприємства, можливостями побачити його стратегічні потреби і необхідність побудови під них ефективної управлінської системи. В реальному житті, там, де розпорошена власність і переважають дрібні акціонери, практично неможливо вирішити питання стратегічного управління, оскільки всі питання розглядаються і вирішуються під гаслом негайної сплати дивідендів.

      Вся работа доступна по Ссылке