Оптимізація результатів інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості

     

      Одним з основних напрямів аналізу інноваційної діяльності підприємства є аналіз її ефективності. У результаті дослідження існуючих підходів класичних та сучасних [1, с. 124–126; 4; 6, с. 75–82; 7, с. 6–8; 15, с. 160–171; 18; 26; 28, с. 150–157.] зарубіжних та вітчизняних шкіл до визначення поняття «ефективність» встановлено існування підходів, які трактують ефективність з різних позицій, у тому числі «альтернативної вартості», «оптимальність Паретто», «продуктивності факторів виробництва», «ресурсний», «витратний», «результативний», «цільовий», «потрібнісний», «статико-динамічний» [29, с. 26]. Це доводить багатогранність даного поняття, обумовлює складність дослідження та необхідність проведення комплексного аналізу ефективності інноваційної діяльності підприємства на основі виділення окремих напрямів.

      Академіки В.М. Геєць та В.І. Семіноженков [22, с. 106], відзначають, що ефективність інноваційного процесу характеризується технологічною, економічною, соціальною й екологічною ефективністю. Шляхом дослідження сучасної теорії та практики аналізу ефективності інноваційної діяльності встановлено існування дієвих загальнодержавних та спеціальних (розроблених окремими корпораціями) методик аналізу, які мають певні особливості [45, с. 207–214; 192].

      Так, методика, запропонована В. Беренцем [192], передбачає застосування певного спектру показників, серед яких чистий дисконтований дохід, індекс доходності, внутрішня норма доходності, дисконтований строк окупності. На розрахунку цих показників базується і рекомендована Мінекономіки України «Методика визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження у виробництво» [105].

      Інші методики передбачають оцінку ефективності інновацій за сумарною кількістю балів за такими показниками як: прибутковість інноваційного проекту; чиста прибутковість; обсяг реалізованої інноваційної продукції; кількість працюючих, зайнятих у виконанні проекту; рівень бюджетної ефективності інноваційного проекту; кількість видів створеної інноваційної продукції (технологічних процесів, товарів, послуг); загальна кількість прав інтелектуальної власності виконавця інноваційного проекту та отриманих ліцензій; доходи від отриманих прав інтелектуальної власності та темпи виконання календарного плану.

      Сучасні вітчизняні дослідники - визнані фахівці в сфері інноваційної діяльності, професори С.С. Аптекар і Т.Г. Бень, [3, с. 42–49; 8, с. 12-19] встановили ряд суперечностей в цих методиках, а саме: відсутність обґрунтованості ставки дисконту для розрахунку показників ефективності; не визначена схема розрахунку у випадку багаторічного інноваційного лагу; не визначена тривалість строку окупності, а також горизонтів прогнозування економічного ефекту для короткострокових та довгострокових проектів; не визначені граничні кордони амортизаційного періоду нововведення (за який період визначати ефект); присутня невизначеність у схемах розрахунків окупності за різних (нерівномірних) щорічних доходах; відсутня чіткість у рекомендаціях щодо обґрунтування грошових потоків; не визначені організаційні питання щодо кола виконавців за інноваційними проектами, особливо органів місцевого та регіонального управління; не визначені пріоритети, а також способи формування інноваційних фондів на рівні регіону, міста, підприємства.

      Зазначені недоліки існуючих методик не надають можливості їх застосування у первісному вигляді для аналізу ефективності інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості. У процесі розгляду існуючих методик аналізу ефективності інноваційної діяльності встановлено наявність двох основних підходів - статичного та динамічного.

      Статичний – передбачає розрахунок короткострокових (річних) показників ефективності, а динамічний – грошового потоку за тривалий період, що дозволяє врахувати вплив фактору часу [54, с.167].

      Прихильники статичного підходу (О.О. Маслак, С.В. Євтушенко, Б.В. Фурдас, В.І. Захарченко та інші) [39, с. 61; 44, с. 24; 96, с. 104; 100, с. 266–270; 156, с. 283; 171, с. 283–287] пропонують використовувати такі показники аналізу: порівняльна ефективність як різниці між доходами та витратами [100, с. 268]; приріст прибутку [171, с. 284]; інтегральний економічний ефект інноваційної діяльності, як різниця між інтегральним доходом від реалізації інновації за рік та загальною сумою інвестицій на реалізацію інновацій, скоректовану на коефіцієнт ануїтету [44, с. 25]; коефіцієнт фактичної результативності та ін.

      Вся работа доступна по Ссылке