Реалізація принципів у регулюванні податкових відносин

     

      Будь-яка норма права набуває особливого змісту під час її реалізації. Нині, незважаючи на масштабне реформування податкової системи нашої держави, недосконалість нормативно-правових актів, що регулюють податкові відносини, є очевидною. Відсутність ясності і однозначності в розумінні змісту податково-правових норм суб’єктами податкових правовідносин провокують виникнення численних колізій та суперечностей. За таких обставин ми стикаємося із проблемами з’ясування сутності податково-правових норм різними суб’єктами правозастосування. Практика засвідчує, що одну й ту ж норму Податкового кодексу України контролюючі органи та платники податків розуміють по–різному, навіть протилежно. Кожен її трактує на свою користь, і це не дивно. У таких умовах чи не єдиним можливим виходом є звернення до принципів як підґрунтя будь-якого явища, оскільки саме вони є базисом, а отже, лише з урахуванням їх мають як будуватися норми податкового права, так і тлумачитися.

      Проте не слід забувати, що норма-принцип теж може бути трактована по-різному. Виникають ситуації, коли існує змога зміст принципу можливо зрозуміти тільки у сукупності із іншими принципами. Отже, не тільки закріплення принципу у нормативно-правовому акті має значення, а й можливість його дійсної реалізації – застосування в конкретних податкових відносинах. При реалізації податкових правовідносин особливого значення набуває застосування принципів різними суб’єктами (як владними, так і зобов’язаними). Так, зазвичай, платник податків, оскаржуючи рішення, дію чи бездіяльність органу державної податкової служби, посилається на певний принцип, визначений у ст. 4 Податкового кодексу України. При цьому найчастіше це принцип правомірності рішень платника податків (підп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України. Це й не дивно, оскільки зазначений принцип спрямований саме на захист прав платників податків. Утім, складно навіть уявити випадки, коли податковий орган самостійно застосував би цей принцип. Майже завжди будь-яку неузгодженість у нормативно-правових актах податковий орган трактує не на користь платника, всупереч принципу презумпції правомірності. І лише при оскарженні рішення податкового органу платник фактично добивається реалізації принципу. Хоча здавалося б зрозумілим, що застосовувати принципи має як податковий орган, так і платник податків. Більше того, з огляду на положення ст. 14 Конституції України реалізація принципів у конкретних податкових правовідносинах становить собою правообов’язок суб’єкта, що представляє владну сторону.

      Вся работа доступна по Ссылке