Поглиблення сегментації ринку праці регіону в контексті інноваційного розвитку

     

      Рух України до інноваційної економіки потребує адекватних змін у сфері праці, зокрема, прогресивної сегментації ринку праці інноваційного типу, що відповідатиме світовим тенденціям інноваційного розвитку, потребам розвитку самозайнятості, підприємницької та інноваційної діяльності.

      Однак здійснений аналіз засвідчує, що в Україні інноваційний розвиток національного і регіональних ринків праці нині стримується багатьма чинниками-блокаторами, що виявляють себе на мега-, макро- та мезоекономічному рівнях, зокрема демографічними, економічними, соціальними, політичними, освітніми та іншими, що позначаються на формуванні трудоресурсного забезпечення економіки країни та її регіонів. Йдеться, передусім про такі наслідки впливу сукупності зазначених чинників, що ускладнюють інноваційний розвиток ринку праці, негативно відбиваючись на якості робочої сили:

       тенденції зменшення кількості населення України внаслідок гострої демографічної кризи, несприятливих соціально-економічних чинників (за даними Державного служби статистики України станом на 1 січня 2011 року загальна кількість наявного населення України становила 45,8 млн. осіб., що менше показників 2001 р. на 3,1 млн. осіб) [120, с. 328];  тенденції зменшення кількості найманих працівників в результаті демографічної кризи та трансформацій зайнятості (у 2010 році налічувалося 12, 6 млн. найманих працівників, що на 22,3% або на 3,6 млн. менше, ніж у 2000 р.);

       тенденції погіршення характеристик працездатності населення у зв’язку з підвищенням рівня загальної захворюваності населення України (порівняно з 1990 р. загальна захворюваність населення України у 2010 р. зросла на 2,7%, що зумовлено як низкою соціально-економічних чинників, так і збільшенням у складі населення питомої ваги осіб похилого віку; має місце тенденція підвищення частки уперше в житті зареєстрованих випадків захворювань у загальній кількості населення з 62,0% у 1991 р. до 71,9% у 2010 р. [120, с. 458];

       тенденції старіння робочої сили внаслідок явища загального старіння населення за умов зниження народжуваності (на початку 2011 р. частка осіб віком 65 років і старші у загальній кількості населення становила 15,2% [120, с. 331]; така тенденція призводить до того, що у складі працівників зростає частка людей старшого віку, які мають значно гірші, ніж молодь здібності до навчання, перенавчання, адаптації до змін, професійної мобільності, тобто звужуються можливості залучення працюючих до участі в інноваційних процесах;

       скорочення частки молоді на ринку праці, зумовлене старінням населення і міграціями переважно молодих працівників за межі України (у 2010 р. 12,4% штатних працівників знаходилася у передпенсійному та пенсійному віці, частка молоді 15-34 років становила лише 31,7% [89, с. 68, 69]; таку тенденцію, як і попередню, відносимо до чинників, що обмежують можливості розвитку інноваційного сегменту ринку праці;

       уповільнення темпів економічного розвитку країни і, як наслідок, стагнація в економічній активності населення: попри економічне зростання, що спостерігалося, починаючи з 2000 р., збільшення обсягів зайнятості в легальному секторі економіки не відбувається (аналіз засвідчує зменшення кількості економічно активного населення віком 15 – 70 років з 22,8 млн. осіб в 2000 р. до 22,0 млн. у 2010 р. або на 4,5% [31]; зростанню економічної активності перешкоджає невідповідність попиту і пропозиції за обсягом і професійно-кваліфікаційною структурою, низька оплата праці) [94];

       значно нижчі показники зайнятості в офіційному секторі економіки України порівняно з більшістю країн Євросоюзу (у 2010 р. в Україні рівень зайнятості становив 58,8%, в країнах Євросоюзу – в середньому 65,4% [120, с. 355]); непривабливі умови зайнятості в Україні з точки зору оплати праці (так, за даними журналу Євростат, різниця у мінімальній оплаті праці перевищує 16 разів порівняно з розвиненими країнами Європи (див. Додаток Д, рис. Д1);

       тенденції повільного підвищення рівня інтелектуалізації трудової діяльності в Україні у зв’язку з підвищеним попитом на працю малокваліфіковану, ручну, що зумовлює поширеність важкої фізичної праці у промисловому, сільськогосподарському виробництві, рибному господарстві, будівництві; ці явища пов’язуємо з поширеними орієнтаціями роботодавців на використання трудових послуг дешевої робочої сили, які обмежують інвестування у розвиток людського капіталу, зумовлюють підтримання низької продуктивності праці, уповільнення процесів модернізації економіки;

       існуючі умови трудової діяльності в Україні відстають від сучасних вимог до інноваційного розвитку сфери праці, оскільки залишається дуже високою частка працівників, зайнятих трудовою діяльністю в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам (27,8% облікової кількості штатних працівників на початок 2010 р.); особливо небезпечною залишається праця у промисловості, де кожен третій працівник піддається шкідливому впливу одразу декількох несприятливих чинників – перевищення гранично допустимих норм вібрації, впливу хімічних речовин, шуму, ультразвуку, інфразвуку, пилу тощо [103, с. 54 ];

       на відміну від ринків праці розвинених країн, трансформація структури зайнятості в Україні не має інноваційного характеру, оскільки більш орієнтована на екстенсивні чинники залучення та використання робочої сили в економіці, що доводить висока питома вага представників найпростіших професій у складі зайнятого населення (за даними Державної служби статистики України за 2010 р. така частка становила 24,7%; серед селян – 51,2%, тоді як професіоналів і фахівців (разом) – тільки 25,5%, кваліфікованих робітників з інструментом – тільки 11,7%) [31, с. 78 ].

      Вся работа доступна по Ссылке