Енергоефективність як системна характеристика національної економіки

     

      Питання забезпечення енергоефективності національної економіки є об‘єктом вивчення як вітчизняних так і закордонних науковців (В.А. Волконского [17, 18], В.А. Жовтянського [35, 36], Д. Зеркалова [39], М.П. Ковалка [48], А.І. Кузовкіна [59], В.В. Микитенко [69-71], М.В. Рапцуна, Т.В. Сердюк [95], Б.С. Стогнія [102], О.М. Суходолі [105-110], К. Фрая [122] та ін.). У той же час відсутня єдина загальноприйнята методологічна база формування енергоефективної національної економіки, що, в свою чергу, пригальмовує процес поліпшення стану енергоефективності на національному та регіональному рівні.

      Власне проблема енергоефективності не є новою, і вона досить тривалий час є об‘єктом дослідження науковців з різних країн. Зокрема, у працях вітчизняного вченого С. Подолинського ще в кінці ХІХ століття було сформульовано основи енергетичного аналізу. Дослідження питання свідчить про те, що вчені, в основному, зосереджені на проблемі енергозбереження. Поняття «енергозбереження» чітко визначено в Законі України «Про енергозбереження» - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів. Суб’єктами енергозбереження можуть бути споживачі, виробники енергетичних ресурсів та постачальники послуг з їх транспортування та розподілу, а також контролюючі органи. Слід відмітити, що політика енергозбереження може і повинна проводитись на усіх стадіях обігу енергетичних ресурсів: виробництво, транспортування та споживання енергетичних ресурсів. З точки зору Т. Сердюк, стратегія енергозбереження – це комплекс принципів, факторів, методів, заходів, що забезпечують неухильне зниження витрат енергетичних ресурсів на одиницю корисного ефекту продукції. Це такий спосіб господарювання, який охоплює комплекс технічних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на раціональне використання ресурсів і забезпечення зростаючої потреби в них головним чином за рахунок їх економії [95, с. 26-28]. А ефективність використання енергетичних ресурсів, перш за все, досягається через оптимальний розподіл ресурсів, який забезпечується ринковим механізмом саморегулювання. Тобто основною умовою отримання ефективного розподілу ресурсів має бути конкурентний ринок. В той же час, зазначається відмінність реального стану речей від запропонованого підходу. Факторами, які перешкоджають підвищенню рівня енергоефективності є відсталість технологічна та матеріально-технічна база, монополізація ринку, а також неефективність управлінських рішень.

      Вся работа доступна по Ссылке