Особливості трудових правовідносин між домашнім працівником і роботодавцем–фізичною особою

     

      Трудовими правовідносинами є добровільні юридично значимі взаємовідносини працівника з роботодавцем з приводу застосування його знань, вмінь, здібностей та навичок у процесі праці. Такі правовідносини виникають виключно з правомірного волевиявлення, юридичного акту, спрямованого на встановлення трудових правовідносин, тобто з трудового договору. Працівник зобов’язується особисто виконувати певну трудову функцію та підкорятися діючому внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов’язується надати обумовлену договором роботу, оплачувати його працю й створювати необхідні умови відповідно до законодавства про працю, колективного та трудового договору.

      Трудові правовідносини, практично без виключень, засновуються на трудових договорах між працівником і роботодавцем про оплатне особисте виконання працівником конкретних функцій. Проте, потрібно зауважити, що для виникнення трудових правовідносин, окрім такої підстави як укладання трудового договору, потрібні ще й певні умови чи передумови. Зокрема, В. І. Прокопенко вважає, що умовами виникнення трудових правовідносин є правосуб’єктність та норми [20, с. 163–166], а В. І. Гойхман-Червонюк називає такими передумовами виникнення правовідносин наступну систему елементів: правові норми, правосуб’єктність, юридичні факти, інтерес уповноваженої особи та поведінку учасників правовідносин [43, с. 227]. Разом з цим, потрібно відмітити, що рядом учених відмічається, що норми трудового права й трудова правосуб’єктність лише створюють можливості для динаміки правовідносин, що реалізуються завдяки, перш за все, юридичним фактам [44, с. 30, 31; 45, с. 59, 60].

      Слід зазначити, що трудові правовідносини між працівником та роботодавцем–фізичною особою мають свою специфіку, що відрізняє їх від трудових правовідносин між працівником та організацією, тобто юридичною особою, так само як і від трудових правовідносин між працівником та фізичною особою-підприємцем. Характерність цих правовідносин полягає в наступному:

      1) оформлення працівника на роботу. Виходячи із загального правила укладення трудового договору (ст. 24 КЗпП України), на роботодавця–фізичну особу покладено обов’язок з оформлення трудового договору з працівником у письмовій формі та його реєстрації у державній службі зайнятості в тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи.

      Варто відзначити, що, на відміну від практики ряду зарубіжних держав, законодавець визначив особливий порядок процедури реєстрації трудового договору між роботодавцем–фізичною особою та працівником. Зокрема, такі договори реєструються в Державній службі зайнятості за місцем проживання, у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України (Мінсоцполітики України).

      Такий порядок та форма трудового договору між працівником і роботодавцем–фізичною особою регулюються наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 р. № 260 «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю» [46] і, відповідно до п. 1 Порядку реєстрації трудового договору, поширюються виключно на фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов’язану з наданням послуг. Разом з цим, реєстрація трудових договорів передбачається проектом Трудового кодексу України. Зокрема, ст. 308 регламентує порядок, відповідно до якого укладається трудовий договір з роботодавцем–фізичною особою, визначає обов’язковість письмової його форми, строки подачі договору на реєстрацію роботодавцем, а також кількість примірників, які повинні подаватись до державної служби зайнятості.

      Вся работа доступна по Ссылке