Правова природа та зміст трудового договору з роботодавцем–фізичною особою
Процес державної ринкової політики зумовив помітні зміни в сфері суспільно-трудових відносин, а зростання конкуренції на внутрішньому та на зовнішньому ринках праці спричинило потребу роботодавця у якісних кадрах. У свою чергу, працівники дедалі більше почали цікавитись не лише матеріальними аспектами праці, а й додатковими пільгами та перспективами професійного росту чи просування по службі. Поєднання інтересів цих суб’єктів трудових правовідносин найбільш ефективно врегульовує трудовий договір, який у сучасних умовах має бути важливим інструментом соціального захисту найманих працівників. При цьому, умови трудового договору, обумовлені сторонами, спрямовуються на підвищення матеріального та культурного рівня особи, забезпечення стабільності трудових правовідносин [70, c. 3].
Спочатку трудові правовідносини були засновані на наймі приватними особами працівників без мети залучення їх до підприємницької діяльності. Зокрема, в період існування Римської імперії трудові правовідносини між роботодавцем–фізичною особою та працівником виникали та існували на основі договору найму послуг (locatio-conductio operarum) та договору найму робіт або підряду (locatio-conductio operis), що за своєю правовою природою є «консенсуальним контрактом про оплатне користування» [71, c. 53].
Чинним трудовим законодавством трудовий договір визначається як угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).
Укладення трудового договору є основним способом реалізації права на працю, у якому проявляється принцип свободи праці. Існування трудового договору зумовлене основним правом громадян, закріпленим у Конституції України: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку працівник вільно обирає або на яку вільно погоджується. Ця норма відповідає змісту та сутності статей 23 та 24 Загальної декларації прав людини й означає, що тільки самому працівникові належить виняткове право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці. Наприклад, громадянин на власний розсуд приймає рішення, чи працювати йому за трудовим договором, чи самостійно забезпечувати себе роботою як підприємець, як фермер чи як член виробничого кооперативу, чи займатися індивідуальною трудовою діяльністю [72].
Потрібно відмітити, що законодавець у законодавстві про працю не визначив функції трудового договору, проте, останні виходять з самого трудового законодавства та природи трудового договору. Отже, до основних функцій, які виконує трудовий договір, потрібно віднести наступні.
Вся работа доступна по Ссылке
