Вдосконалення національного регулювання трудових правовідносин з домашніми працівниками з урахуванням світового досвіду

     

      Найом роботодавцем–фізичною особою домашніх працівників є глобальним явищем, що поширюється як у багатих, так і в бідних країнах у всіх регіонах світу. Характер таких правовідносин зумовлює обов’язок держави врегулювати їх на законодавчому рівні. Зокрема, ці правовідносини характеризуються високою локалізацією (ізольованістю), оскільки вони мають місце в приватних будинках, та високим рівнем трудової міграції як всередині національних кордонів, так і поза ними. Домашньою працею зайняті мільйони працівників, головним чином, жінки, і їх чисельність постійно й повсюдно зростає. Разом з цим, домашня праця є важливим джерелом зайнятості, що має потужний потенціал створення нових робочих місць і розширення можливостей ведення бізнесу, на що вказує зростання числа приватних агентств зайнятості в цьому секторі.

      Дослідивши національний та міжнародний досвід регулювання трудових правовідносин між працівником та роботодавцем–фізичною особою, зважаючи на нещодавнє прийняття міжнародною спільнотою Конвенції про гідну працю домашніх працівників, вважаємо за необхідне підкреслити, що для забезпечення повної рівності домашніх працівників з іншими категоріями працівників необхідно прийняти спеціальні законодавчі нормативно-правові акти з метою покращення ефективності врегулювання таких правовідносин в Україні. Зокрема, доцільно розробити та прийняти Закон України «Про домашніх працівників» (див. Додаток № 1). У цьому законі потрібно, серед іншого, визначити та регламентувати наступне.

      1. Загальні положення, де повинно бути висвітлено:

      1) визначення основних термінів. У законі потрібно надати законодавчу дефініцію наступним термінам:

      – «домашня праця» — робота, що виконується домашнім працівником на підставі трудового договору з роботодавцем, яка полягає у наданні послуг по веденню домашнього господарства, догляду за сім’єю (чи окремим членом сім’ї) та/чи майном роботодавця, наданні постійної професійної допомоги роботодавцю чи членам його сім’ї;

      – «домашній працівник» — будь-яка фізична особа, яка: a) працює за трудовим договором у одного або декількох роботодавців–фізичних осіб, які не отримують грошового прибутку від їх роботи; b) зайнята в домашньому господарстві, незалежно від роду діяльності та періодичності оплати праці; с) здійснює свої обов’язки на професійній основі;

      – «роботодавець–фізична особа» — це громадянин України, особа без громадянства, іноземний громадянин (який легально перебуває на території України), який, володіючи роботодавчою правосуб’єктністю, на основі трудового договору використовує найману працю домашніх працівників для виконання робіт у домашньому господарстві та в інших цілях, що не носять підприємницького характеру, та здійснює свої права й обов’язки в трудових правовідносинах одноосібно;

      Вся работа доступна по Ссылке