Розвиток законодавства про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Правове регулювання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи пройшло відповідний шлях свого формування та розвитку. Щоб усвідомити важливість правового регулювання даних відносин доцільно простежити його генезис, закономірності його історичного розвитку. Адже юриспруденція одночасно реагує на минуле, оцінує сучасне і прогнозує майбутнє [51, с.37].
Дослідження соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи тільки на сучасному етапі правового регулювання не може бути цілісним і таке дослідження буде непослідовним. Тому завданням цього підрозділу дисертаційного дослідження є аналіз розвитку законодавства про соціальний захист постраждалих громадян від аварії на ЧАЕС, виявлення його недоліків та положень, які можна буде застосувати при реформуванні цієї сфери. Для об’єктивного і всебічного дослідження вважаємо за доцільне розглянути дане питання крізь призму правової компаративістики, яка відображатиме розвиток не лише національного законодавства, але й законодавства Російської Федерації та Республіки Білорусь, які регулюють правовідносини з соціального захисту потерпілих від аварії на ЧАЕС. Застосування порівняльного методу дозволить визначити як переваги, так і недоліки законодавства України.
Необхідно зауважити, що термін «законодавство» є одним із основних у юридичній літературі і нормотворчій діяльності, яким впродовж багатьох століть використовують вчені-юристи і фахівці багатьох країн світу. Незважаючи на те, що цей термін характеризується традиційністю та усталеністю використання, його нормативний зміст ще не визначений. Немає з цього питання єдності і у загальній теорії права [52, с.20]. Даний термін вживається у законах України як синонім одночасно із термінами «закони», «акти законодавства», «законодавчі акти», «нормативно-правові акти» [53, с.203]. У науково-енциклопедичному виданні термін «законодавство» використовується у широкому розумінні, як структурно впорядкована сукупність (система) нормативних правових актів, які знаходяться між собою в певному усталеному співвідношенні. Віднесення ж до законодавства й підзаконних відомчих нормативних актів має історичні корені, оскільки, наприклад, у радянський період нестача власне законів змушувала штучно розширювати поняття законодавства [54, с.326].
