Узагальнення досвіду зарубіжних країн у здійсненні контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань

     

      У багатьох країнах, особливо з парламентською (Австралія, Велика Британія, Греція, Болгарія, Бельгія, Данія, Естонія, Ізраїль, Індія, Ірландія, Ісландія, Ліван, Італія, Туреччина, Угорщина, ФРН, Чехія, Швеція, Японія та деякі інші) [43, с. 70–71] або парламентсько-президентською (Польща, Румунія та ін.) формами правлінь, особливе місце серед видів контролю за діяльністю ОіУВП відведено парламентському контролю.

      Важливим і найактуальнішим напрямом парламентського контролю для багатьох зарубіжних країн є контроль за забезпеченням та захистом прав і свобод людини, що здійснюється у формі заслуховування звітів керівників міністерств та центральних органів виконавчої влади, які реалізують державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та організовують виконання цих покарань.

      Здійснення парламентського контролю за дотриманням прав і свобод громадян у зарубіжних країнах покладається на інститут омбудсмана, назва якого у різних державах неоднакова. У скандинавських країнах (Данія, Норвегія та Швеція), а також у деяких штатах Індії, у Намібії, особа, яка очолює цей інститут контролю, називається омбудсманом, в Іспанії та Колумбії – народним захисником, у Франції – медіатором (посередником), у Російській Федерації та Україні – уповноваженим з прав людини, у Румунії – адвокатом народу.

      На сьогоднішній день інститут омбудсманства діє не менш як у 100 країнах світу. Парламентський контроль спрямовується на перевірку законності та обґрунтованості актів управління керівників ОіУВП та процедури їх прийняття. Метою ж такого виду контролю є поновлення порушених прав людини.

      Особливістю контрольної діяльності омбудсмана у зарубіжних країнах є те, що перевіряється не тільки законність, а й ефективність, доброчинність та справедливість у діяльності підконтрольного суб’єкта.

      Варто зауважити, що у різних зарубіжних країнах існують як відмінності у назві омбудсмана, так і відмінності у формах та методах здійснення контролю означеним суб’єктом. Так, якщо у більшості іноземних держав існує прямий контакт омбудсмана з громадянами, то у Франції і Великій Британії скарги такого характеру мають подаватись через парламент. Такий підхід у цих країнах пояснюється піклуванням про захист самого омбудсмана від значної кількості звернень, які не входять до його компетенції, і бажанням зберегти традиційну практику, де на членів парламенту покладений безпосередній обов’язок забезпечувати відповідальність адміністрації перед суспільством [12, с. 104–105].

      У Німеччині, наприклад, парламентський контроль за діяльністю УВП організовується таким чином, що після надходження скарги до парламентського комітету, його представники здійснюють виїзд до пенітенціарного закладу та перевіряють діяльність даного закладу. У Франції парламентський контроль за діяльністю ОіУВП, як правило, зводиться до проведення розслідувань парламентськими комісіями з питань, які становлять інтерес парламенту. У Нідерландах однією з форм парламентського контролю є звітування міністра юстиції перед парламентом про діяльність УВП. Така ж форма контролю притаманна і Норвегії, а також деяким іншим країнам.

      Вся работа доступна по Ссылке