Теоретичні основи розвитку неприбуткових громадських організацій

     

      Зміщення акценту в реалізації ринкових реформ на регіональний рівень господарювання передбачає активну участь населення у вирішенні локальних соціально-економічних завдань. Йдеться про самоорганізацію населення, оскільки жодна особа, організація або орган влади не в змозі самостійно вирішити всі проблеми економічної життєдіяльності просторових суспільних систем. Досвід незаперечно доводить, що для цього потрібна консолідація зусиль владних структур, органів місцевого самоврядування та недержавних (некомерційних) інституцій. Такі партнерські відносини є не тільки важливим інструментом розв’язання складних проблем на місцевому рівні господарювання, а й невід’ємним компонентом громадянського суспільства, до побудови якого ми прагнемо. Звідси підвищена увага до розвитку і підтримки неурядових організацій як реального інституту громадянського суспільства і можливостей використання закладених у ньому ресурсів для соціального й економічного поступу.

      В Україні, за незначним винятком, немає глибоких системних досліджень діяльності некомерційних організацій, хоча потреба в них з боку суспільства постійно зростає. Особливої ваги набувають проблема типологізації некомерційних структур за функціональною ознакою, аналіз причин, що гальмують їх розвиток, дослідження впливу базових інститутів ринку на їх діяльність. Саме ці проблеми є об’єктом аналізу в дисертаційному дослідженні. Сучасний етап розвитку людської цивілізації докорінно змінює уявлення про чинники і важелі економічного зростання, співвідношення різних факторів розвитку, роль і місце людини у цивілізаційному процесі. Досвід економічно розвинених країн та країн, яким вкрай необхідно здійснити економічний «прорив», свідчить про вирішальне значення людського капіталу, необхідність формування ефективних механізмів соціального захисту особи та суспільства, створення можливостей для реалізації соціальної ініціативи шляхом самоорганізації і саморегулювання людського соціуму [40]. Це передбачає, як правильно відмічає В.Новіков, розширення кола суб’єктів соціальної політики і становлення інститутів громадянського суспільства, здатних визначити і реалізувати сучасні напрями соціального самозабезпечення і самоврядування. Цілком очевидно, що в якості нових суб’єктів соціальної політики виступають недержавні неприбуткові інституції як невід’ємний компонент громадянського суспільства. Це юридичні особи, що не мають на меті отримання прибутку від діяльності організації. Такою є домінантна ознака їх функціонування. Однак у Податковому кодексі України критеріальні рамки віднесення до неприбуткових організацій дещо розширюються. Так, наприклад, у статті 14.1.121 до вимог неодержання прибутку додається зміст основної діяльності. Таким чином, законодавець в основу діяльності неприбуткових установ та організацій ставить два критерії – відсутність прибутку та зміст основної діяльності. Саме вони визначають їх соціально-економічну сутність, специфіку функціонування, організацію управління, механізми мобілізації фінансових ресурсів для організації своєї діяльності. Досягнення некомерційних цілей в економічній літературі прийнято називати соціальним ефектом, на противагу економічному ефекту (прибутку). Звідси стає очевидним, що основною метою їх діяльності є задоволення соціальних потреб громадян, що включає не лише реалізацію господарських завдань, але і соціокультурних, духовних, політичних, екологічних проблем. Таким чином, стає очевидним, що неприбуткові організації – важливий компонент соціальної складової економіки, що функціонує як її масштабний сектор з розгалуженою і складною структурою, що надає не лише «традиційні» послуги, а й ті, які з’явились у ринкових умовах (сервісне обслуговування, вироблення продукту, інформаційні послуги тощо). Цілком очевидно, що множинність функцій, що реалізуються неприбутковими інституціями, є ключовим чинником підвищення їх ролі в процесах забезпечення життєдіяльності. Це проявляється в першу чергу в посиленні їх впливу на діяльність органів місцевого самоврядування та державного управління у вирішенні пріоритетних завдань соціально-економічного розвитку територій, підтримці перманентного зв’язку з населенням, що дає їм можливість гнучко реагувати на задоволення його потреб та інтересів. За останній період часу НГО стали серйозними партнерами при розробленні регіональних концепцій та програм соціально-економічного розвитку. Відповідно до проміжної оцінки проекту UNITER, проведеної в середині 2010 року, близько 80% опитаних регіональних організацій вказали на значне поліпшення співпраці та комунікації з місцевою владою. Однак лише 25% респондентів погодилися з цим твердженням на національному рівні. Посилюється їх вплив на розв’язання проблеми зайнятості населення, оскільки кількісне збільшення НГО супроводжується розширенням сфери докладання праці. Дуже важливо, що діяльність НГО супроводжується залученням широких верств населення в розбудову державотворчих процесів, демократизацію економічних відносин, проникненню у всі сфери суспільного життя. Принаймні це означає, що діяльність НГО створює соціальну базу для реалізації і підтримки економічних реформ у країні. Без активної підтримки з боку широких верств населення ринкові реформи приречені на невдачу.

      Вся работа доступна по Ссылке