Методи і принципи управління неприбутковими громадськими організаціями

     

      Необхідною умовою вдосконалення управління діяльністю неприбуткових організацій є оволодіння його фундаментальними основами – принципами, тобто закономірностями, що визначають вимоги до системи, структури й організації процесу управління неприбутковими організаціями.

      Принципи управління неприбутковими організаціями синтезують в собі об'єктивність економічних законів, з одного боку, і характерні риси реальної практики суспільного виробництва – з другого. Також це правила, основні положення й норми поведінки, на які необхідно орієнтуватися в процесі управління. Мистецтво управління не може спиратися тільки на інтуїцію і талант керівника. Воно ґрунтується на розвиненій теоретичній базі. Принципи управління мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі й бажання окремих особистостей, хоча будь-яка істина пізнається через складну систему суб’єктивних та об’єктивних відносин, і в цьому основні труднощі управління. Принципи управління не можна вважати абсолютною істиною, а тільки лише інструментом, що дозволяє підказати, як розумніше впливати на контрольовану систему. Теорія неприбуткового менеджменту є похідною від теорії комерційного менеджменту й теорії державного управління. Паралельно з ростом числа неприбуткових організацій відбувається поступова адаптація основних положень комерційного менеджменту до умов функціонування неприбуткового сектора.

      Тому менеджмент НГО має як загальні риси, так і специфічні відмінності порівняно з комерційним менеджментом.

      Застосування наукового підходу до управління в неприбутковому секторі показало, що результати роботи НГО й багато проблем, пов'язаних з ними, можуть бути прогнозовані і що існують стандартні алгоритми вирішення цих проблем.

      Принципи менеджменту стають правилами й вводяться в такі документи, як статут, довідники, циклограми й рекламні проспекти організації, дозволяючи досить чітко й ефективно вирішувати багато питань. Однак слід зауважити, що поза увагою процесу управління залишився людський чинник, що призвело до недооцінки людського фактора.

      Дослідження в області управління зміщують акцент до проблем людських відносин, що виникають у процесі функціонування організації, до різних аспектів соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, організаційної структури, комунікацій в організаціях і підведеної під конкретний вид господарської діяльності, нормативно правової бази та ін. Для аналізованного періоду характерним є вплив психології на управління організаціями. Цей досвід особливо значимий для НГO, діяльність яких характеризується творчою спрямованістю, інноваційністю, створенням особливого психологічного клімату в колективі. Зазначений підхід дотепер не втратив свого значення. Хоча його критики вважають, що дотримання принципу гуманізації управління не обов'язково сприяє продуктивності роботи організації, тобто не супроводжується підвищенням ефективності її діяльності.

      Разом з тим включення людського чинника у сферу управління можна вважати революційним переворотом у науці менеджменту, оскільки це означає можливість вирішення соціальних проблем в організації, підвищення продуктивності праці за рахунок інтенсифікації інтелектуальних здібностей людини. Саме в цьому напрямі тривають найбільш інтенсивні наукові пошуки в області управління, адже людський фактор сьогодні визначає конкурентоздатність й ефективність організації.

      Вся работа доступна по Ссылке