Поняття інвестиційного процесу, ринку цінних паперів та їх функції у національній економіці
Економічна криза в Україні негативно вплинула на інвестиційні процеси. Незважаючи на те що останні декілька років намітилася тенденція стабілізації та незначного зростання економічних показників, загалом ситуація залишається критичною. Інвестиційні процеси в країні характеризуються значними розбіжностями між інвестиційними вкладеннями та інвестиційними потребами, погіршенням технологічної та відтворювальної структури, обмеженими можливостями фінансування інвестицій з різних джерел, що разом негативно впливає на відтворювальні процеси в державі, призводить до зростання ризиків і формування несприятливих умов фінансування.
Дослідження інвестиційного процесу, виявлення резервів його скорочення та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо їх практичного використання ґрунтується на комплексному вивченні цього процесу як єдиної економічної системи з притаманною їй сукупністю багатьох ознак усіх складових.
Сьогодні ще немає однозначного трактування терміна “інвестиційний процес”, як у зарубіжній, так у вітчизняній літературі. Одним із нерозв’язаних питань є відсутність узгодженості думок авторів щодо визначення цього поняття. Це пов’язано з тим, що автори розглядають інвестиційний процес без урахування його складності й структурної неоднорідності, що призводить до однобічності трактування терміна “інвестиційний процес”.
У зарубіжній літературі трапляється декілька визначень інвестиційного процесу. Вчені У. Шарп, Г. Александер і Дж. Бейлі пишуть: “поняття інвестиційного процесу (investment process) пов’язано з тим, яким чином інвестор приймає рішення, обираючи цінні папери, обсяги і терміни вкладання”. Цей процес складається з п’яти основних етапів [199, с. 47]: 1) вибір інвестиційної політики; 2) аналіз ринку цінних паперів; 3) формування портфеля цінних паперів; 4) перегляд портфеля цінних паперів; 5) оцінка ефективності портфеля цінних паперів. Таким чином, У. Шарп, Г. Александер і Дж. Бейлі пов’язують інвестиційний процес лише з фінансовими інвестиціями, а прямі інвестиції вони розглядають як атрибут “примітивної економіки” [199, с. 47]. Хоча фінансові інвестиції переважають у сучасних економіках, однак високий розвиток останніх “значною мірою сприяє росту реальних інвестицій, тому ці дві форми доповнюють одна одну, а не конкурують між собою” [199, с. 47]. Слід зазначити, що автори пропонують таке визначення: “Інвестиційний процес передбачає прийняття інвестором рішення щодо цінних паперів, у які здійснюються інвестиції, об’ємів і термінів інвестування”.
Однак, на наш погляд, таке трактування суперечить власне меті інвестиційної діяльності, яку можна визначити як спрямування вільних ресурсів для забезпечення процесу розширеного відтворення та підвищення ефективності функціонування економіки загалом. Це значною мірою залежить від ефективності процесу виробництва, без якого не можуть існувати вільні ресурси й, а отже, й ринок капіталів.
Водночас, учені Лоренс Гітман і Майкл Джонк визначають інвестиційний процес як звичайний “механізм зведення разом тих, хто пропонує гроші..., і тих, хто пред’являє попит” [57, с. 40]. На нашу думку, таке трактування інвестиційного процесу є дуже спрощеним і не розкриває його макроекономічної сутності. Деякі автори вважають, що інвестиційний процес полягає у прирості капіталу [74, с.78], інші ототожнюють його з інвестиційною діяльністю [24]. Такі тлумачення цієї категорії не розкривають сутнісного змісту інвестиційного процесу, зміщуючи акценти і звужуючи смислове навантаження поняття.
Вся работа доступна по Ссылке
