Різнорідність класифікацій рекламних практик
Розгляд комунікативних практик неможливо здійснити без розуміння самої структури, функцій та форм представлення реклами. Як уже зазначалося, ядром реклами є соціальна комунікація, тому її компоненти, збігаються з тими, що прийнято виокремлювати у соціальній комунікації. Водночас і критерії класифікації рекламних практик формуються навколо базових елементів рекламних практик. Найбільш спрощена схема рекламної практики виглядатиме так: рекламіст, рекламне (комунікативне) повідомлення, споживач реклами, та середовище, у якому відбувається взаємодія. Звичайно, це досить загальна спрощена модель і по мірі нашого розгляду вона ускладнюватиметься, але на цьому етапі вона дозволяє виявити основні види рекламних практик.
Рекламне повідомлення має низку характеристик, які можуть бути представлені в усній та письмовій формах. У цьому разі можна вести мову про усні та письмові рекламні практики, де критерієм для їх класифікації виступатиме форма передачі рекламного повідомлення.
Усні рекламні практики мають давню історію та пов’язані із різноманітними вербальними та невербальними знаковими системами, застосування яких супроводжує процес рекламної комунікації. Під час усного рекламного повідомлення суб’єкт прагне привернути увагу до себе, до власної ідеї, до товару чи послуги, які він виносить на продаж, на оцінку загалу, використовуючи різноманітні засоби комунікації. Але річ (ідея, цінність, сам актор, товари і послуги) можуть бути представлені і іншими. У такому разі з’являється посередник і ми маємо справу з безпосереднім і опосередкованим видом рекламування, що дозволяє вести мову про ще один різновид рекламних практик. Коли актор рекламує сам себе, або власні речі – це практика самореклами, або створення власного іміджу, у випадку, коли це здійснюють інші ми маємо справу з опосередкованою рекламою.
Письмові рекламні практики з’являються пізніше, що зумовлене відповідними історичними умовами розвитку та появи письма, що для різних культур має різну хронологію. Рекламні повідомлення у таких практиках також пов’язані з суб’єктом, який безпосередньо схильний до реклами себе або запропонованих ним товарів або ж виступає як посередник. Та не завжди актор схильний чи має бажання виконувати «рекламні процедури» самотужки, як правило, за певну винагороду цим займаються відповідні спеціалісти і на відповідному етапі економічного розвитку – це закріпилося. Внаслідок розподілу праці ще більш активізувалася діяльність у напрямку диференціації письмових рекламних практик і сприяла формування посередника, що спеціалізувався виключно на проголошені, а у подальшому на виготовленні рекламних повідомлень. Відповідно до способу представлення комунікативного повідомлення ми маємо практики: безпосередньо саморекламу (коли мова йде про індивіда та результати його діяльності), та опосередковану рекламу (коли повноваження щодо реклами власної персони та особистих інтересів передаються посередникові. Посередником виступають як ЗМІ, так і конкретні організації, установи, особи.
Вся работа доступна по Ссылке