Технологічність як властивість рекламного процесу
Однією із форм рекламної практики, що досить поширена у сучасному суспільстві є рекламна практика у формі комунікативної технології. Термін “соціальна технологія”, який вперше використовує англійський соціолог К.Поппер, уже містить потенціал для наукової дискусії. Поява його досить риторична. Адже поняття „соціальна інженерія” та „соціальна технологія” в роботі К.Поппера стосувалися політичних практик у суспільстві, можливості „технологічного” моделювання демократичного управління, саме про це йшлося в відомій роботі К.Поппера „Відкрите суспільство”. Фактично, „політичне” ставало тотожним „соціальному”. Традиція такого ототожнення не нова, своїм корінням вона сягає античності, коли поняття держави і суспільства не розмежовувалися. Але таке ототожнення стає все менш продуктивним, і навіть дещо неадекватним. Суспільне включає як державне, так і політичне, причому стає чимсь всеохоплюючим. З іншого боку, „соціальне”, інколи, вживається і в більш вузькому контексті, наприклад, коли справа стосується соціальної політики. Поза тим, до соціального можна віднести не лише політичне, а й повсякденне з усією різноманітністю відповідних практик. К.Мангейм розглядав під соціальною технологією «сукупність методів, що здійснюють вплив на поведінку людини і які служать у руках уряду сильними засобами соціального контролю [127, с.414]. „Розвиток технологій відбувається найрізноманітнішими шляхами. Тут також необхідно виявити відмінності між процесами, для того, щоб зрозуміти закономірності змін. Технології створюються на основі наукових відкриттів. Це означає, що найчастіше вони є логічним завершенням визначеної програми. Однак часто після повідомлення про створення нової технології люди думають, що одразу буде знайдене практичне застосування. Але зміни не відбуваються таким чином. Винайдення повинно вписуватися у загальну структуру продукції, необхідно також знайти спосіб застосування його окремими організаціями. Саме це складає смисл нововведення, котре, таким чином, визначається здатністю організацій або компаній використовувати винахід [19].”
Коли ведуть мову про технології, то як правило ототожнюють соціальні і комунікативні технології, хоча це досить проблемне співпадіння. Для соціологічної науки співвідношення соціального та комунікативного набирає найбільшої виразності в роботах представників символічного інтеракціонізму. Відповідно до поглядів Дж.Міда, люди набувають свою людську природу дякуючи тому, що вони взаємодіють в суспільстві за допомогою символів, найважливіші з яких містяться в мові. Символ не просто визначає предмет чи подію, він визначає їх особливим чином, передбачаючи особливу реакцію на нього. “Без символів не буде ні людського спілкування, ні людського суспільства. Символічна інтеракція необхідна, так як у людей не має інстинктів поведінки в соціальному середовищі. Щоб існувати люди повинні жити в світі значень”[214]. Дж. Мід в своїй концепції акцентує увагу на поясненні соціальних дій через символи і значення, яких надають самі індивіди. Особливо важливим, на думку американського вченого є мовні символи. Фактично, перехідним поняттям від соціальної дії в її Веберівському розумінні до комунікативної, яку розглядає в своїй теорії Ю.Габермас, стало поняття „інтеракції”. У німецькій мові „інтеракція” одночасно є і взаємодією і комунікацією. Якщо звернутися до визначення „соціальна технологія”, то отримаємо неоднозначну картину. Соціальну технологію розглядають як : «техніку соціального життя або соціальне життя, що надходить з його безпосередності” [85, c.12]; “відповідний спосіб здійснення людської діяльності з досягнення суспільно вагомих цілей” [62, c.3-4]; “спеціально організована галузь знань про способи і процедури оптимізації життєдіяльності людини в умовах зростаючої взаємозалежності, динаміки і оновлення суспільних процесів” [63, c.5]; “метод управління соціальними процесами, що забезпечує систему їх відтворення у відповідних параметрах – якості, властивості, обсягів, цілісності діяльності та ін.” [72, c.14]; “засіб реалізації людиною конкретного складного процесу шляхом його розподілу на систему послідовних взаємопов’язаних процедур і операцій, що виконуються більш чи менш однозначно і мають на меті досягнення високої ефективності” [85, c.8].
Вся работа доступна по Ссылке
