Соціальне сприйняття
Соціальне сприйняття є точкою відліку для розгляду впливу реклами. Без першого взагалі неможливо вести мову про здійснення впливу.
Поняття «соціальне сприймання» і «соціальна перцепція», попри всю їхню близькість, частково різняться. Соціальна перцепція – термін, який широко використовується у середовищі соціальних психологів, коли мова йде про сприймання однієї людини іншою. «У зміст поняття “соціальна перцепція” включають сприймання не тільки фізичних властивостей соціального суб’єкта, а і його внутрішніх характеристик – намірів, думок, здібностей, емоцій, установок, формування уявлення про ті відносини, які пов’язують суб’єкта з об’єктом сприймання. Отже, він охоплює й інтерпретацію та оцінку на цій підставі вчинків іншої людини, тобто розуміння її як особистості» [87, c. 121].
Про соціальний відтінок ми можемо вести мову і при сприйманні речей фізичного світу у межах Явищеологічного підходу. Так французький дослідник Моріс Мерло-Понті зазначає: «Сприйняття вибудовується зі станів свідомості подібно до того, як дім вибудовується із цегли. Виходить щось на зразок розумової хімії, котра сплавляє всі ці елементи у єдину цілість» [132, c. 47]. Така вибудова, на думку французького автора, не зводиться до чистого емпіризму чи інтелектуалізму. «Інтелектуалізм і емпіризм не дають нам ніякого розуміння людського уявлення про світ» [132, c. 329] – про те, що безпосередньо проходить через життєвий світ суб’єкта. Життєвий світ складає композицію, що вибудовується на основі життєвого досвіду. «Наше сприйняття зупиняється на тих чи тих об’єктах, і такий об’єкт, коли він конституйований, виявляється основою всього досвіду, котрим ми володіємо або могли б володіти у зв’язку з ним» [132, c. 101]. Замало чистої перцепції сприйняття; вона, на думку автора, занурена в горизонт сприймання і відчування світу. «Відчування, навпаки збагачує будь-яку якість життєвою цінністю, з самого початку схоплює її у її значенні для нас, для цієї важелезної маси, якою є наше тіло. Ось чому воно завжди співвідноситься з тілом. Проблема полягає у тому, щоб зайняти ці незвичні відношення, котрі зав’язуються між різними сторонами пейзажу або між пейзажем і мною, тобто втіленим у ньому суб’єктом, і завдяки котрим об’єкт сприйняття може стати сценою цілого відтинку життя. Відчування є не що інше, як життєве повідомлення зі світом, котре робить для нас світ звичним місцем нашого життя [132, c. 85]. Саме ж сприйняття він прагне показати як «інстинктивну інфраструктуру і водночас як вибудувану розумом інфраструктуру» [132, с. 85]. Фактично, ми маємо думку, у якій перцепція розглядається як процес на основі практичного знання, що має як власні інстинктивні, так і досить розважливі умовивідні підвалини. При цьому саме практичні знання і їх залучення у процес створення нового горизонту сприймання дозволяє вести мову про включення соціального компонента у сприйняття як процес. «У суспільстві, де кожен член групи з дитячих років звикає до однакового смислу слів, однакового методу логічної побудови, відхильні процеси мислення не виникають. Навіть поступові зміни у способі мислення (якщо вони все-таки виникають) не усвідомлюються членами групи, що перебувають у стабільній ситуації, поки процес адаптації мислення йде настільки повільно, що розтягується на кілька поколінь. У подібному випадку одне покоління протягом свого життя ледве помічає, що відбуваються зміни [132, с. 12].
Вся работа доступна по Ссылке
